Ця історія сталася зі мною в цьому році. Якось раз, ще на початку шлюбу, чоловік запропонував зібрати всю велику родину в нас на Новий рік. Така ідея мені тоді неймовірно сподобалася.
Тільки ось в мене родичів було не так вже й багато. Батьки і рідний старший брат із дружиною. Ось і все. Але у чоловіка рідні хоч греблю гати. На святкування Нового року їх зібрався цілий вагон і маленький візок.
Я деяких навіть і не знала, але що поробиш, якщо чоловікові така ідея здалася надзвичайно успішною. Тільки не врахувала я двох моментів. По-перше, коханий зі шкіри ліз, щоб довести, що він кращий за свого молодшого брата.
Батьки, як це часто буває, більше любили саме молодшого сина. Ну а по-друге, він не планував допомагати мені в підготовці до торжества. Послався на те, що йому ще гостей розважати. Тоді я покірно погодилася з чоловіком.
“Вилизувала” хату до блиску. Гостей же не тільки нагодувати й розважити треба, а ще й на нічліг влаштувати. Тож кожен куточок будинку має виблискувати чистотою. Величезні пакети продуктів тягала сама.
Готувала з ранку до ночі сама. Накривала столи й прикрашала дім сама. В голові ж раділа хоча б тому, що чоловік зволив дати гроші на продукти, але навіть попри те, що я дико втомилася, теж чекала від Нового року свята.
Хотілося веселощів, легкого спілкування, приємних подарунків, смачної їжі. І якщо в останньому я була впевнена, то в інших пунктах злегка сумнівалася. У день Х за двома столами зібралася величезна родина.
Але це свято стало для мене одним суцільним розчаруванням. Я тільки й змушена була бігати туди-сюди, як хлопчисько-лакей, або офіціант, або служниця. Загалом, поки всі їли, пили і реготали, я не могла розслабитися.
Гості раз у раз просили підігріти, додати, принести або забрати, налити, щось замінити. Вкрай невиховані гості, м’яко кажучи. Після того як увесь натовп зволив розійтися спати, я тихесенько заплакала в туалеті.
Мені було страшенно прикро, що ніхто навіть не похвалив. Ніхто не сказав ні слова. Навіть батьки і брат спокійно сиділи осторонь, меланхолійно спостерігаючи за тим, що відбувається.
Але страшніше було тільки те, що подібне стало повторюватися щороку. І хоч би як я намагалася підкоригувати ситуацію, нічого не виходило. Просила приносити свої страви, але гості чарівним чином забували про це прохання.
Хотіла відзначити свято в ресторані, тільки чоловік поспішив відзвітувати, що він не мільярдер. Я була звичайною домогосподаркою і у грошах залежала від чоловіка. У спробі відшукати допомоги я вирішила поговорити з мамою.
Вона лише сказала, що мені подобається влаштовувати бенкети. Ніякого співчуття чи поради. Я була шокована і від такого нерозуміння просто розплакалася. Пояснила, що мені дуже важко робити все самій.
Не варто забувати, що на мої плечі лягало й післясвяткове прибирання. Однак розмова з мамою нічого їй не дала. І я вирішила діяти кардинально. Цього Нового року родички дзвякатимуть виделками по порожніх тарілках.
Оце гості отетеріли. Ніяких страв. Ніякої нічліжки. І прикрас теж не було. Розважальної програми, вислуховування нудних історій із життя, дурних концертів у телевізорі. Ця ідея мені дико сподобалося.
І поки родичі дивувалися, як же так вийшло, я втекла на головну площу міста. Раділа святу разом з усіма. Сміялася, танцювала й відпочивала. І цей Новий рік був найкращий в моєму житті.
