Я з чоловіком не могли дозволити собі окреме житло. Тому доводилося ділити дах з батьками коханого. Благо у них був приватний будинок, але відносний простір ніяк не вплинув на взаємини в родині.
В нас двоє дітей молодшого шкільного віку. І оскільки я працювала нарівні з чоловіком, в мене не було можливості бути вдома цілий день. Тому я думала, що, якщо раптом приготована їжа закінчиться, то свекруха допоможе.
Зі свекром і свекрухою в мене дивні стосунки. Можна навіть сказати, прохолодні. Незважаючи на те що ми жили в одному будинку, робили все окремо. Навіть їжу окремо готували.
Тож бабуся з дідусем, які окремо вечеряли, для цього будинку не були чимось незвичайним. Я нічого не мала проти, але й не могла припустити, що принцип “особняка” поширюється і на дітей.
Якось раз я прийшла з роботи трохи пізніше, ніж зазвичай. У кімнаті сиділи похмурі діти. Виявилося, вони нічого не їли ще зі школи, а коли вони запитали бабусю про їжу, та відповіла, що вони мають дочекатися маму.
Я чудово знала, що продуктів, з яких можна було щось зробити по-швидкому, було предостатньо. І, чому бабуся не могла зробити елементарну яєчню або кашу, незрозуміло.
Того ж вечора я спробувала поговорити зі свекрухою про її поведінку. Пояснити, що бабусі, які люблять онуків, ніколи б не залишили дітей голодними.
У відповідь свекруха холодно заявила, що годувати дітей – обов’язок матері, а не бабусі. Чоловік тільки знизував плечима. Бо для нього таке ставлення не було в новинку.
Він прекрасно знав свою матір і не був здивований такому ставленню до дітей. Відтоді я стала більше уваги приділяти готуванню і дітям, а точніше навчанню дітей готувати для себе.
Якщо в цьому не можна покластися на найближчих родичів, то залишається сподіватися тільки на себе. Таким же принципом я керувалася, коли вирішила знайти окреме житло. І якщо для цього буде потрібно знайти ще один підробіток, то так і буде.