Накипіло мені так, що й годі. Пів року назад я народила доньку. І перших 3 місяці ми жили в свекрухи.
Насправді все було добре. Анна Ігорівна мені допомагала, навіть іноді відпускала прогулятися, на базар якийсь вийти, чи з подругою посидіти.
Маля було вередливе, та я розуміла, що з малечку треба привчати дитя до того, що з ним панькатися не будуть.
Життєві обставини склалися так, що нам довелося переїхати до моєї мами. В неї і місця більше і до роботи ближче.
Анна вийшла заміж, ще б пак, їй всього 42 роки, вона молода і гарна, тому в маленькій 2 кімнатній квартирі місця стало замало.
Та і її новий чоловік часто рипав дверима, любив телевізор допізна дивитися, ну і нам не хотілося заважати, хай би будували сім’ю.
Адже свекор пішов з життя незадовго до моїх пологів. А Анна так і не змогла бути сама.
А от в моєї мами все було інакше. О 7 підйом, незважаючи на те, що я ніч не спала і дитина капризувала, ані тобі на руки взяти, чи допомогти хоч чимось.
Ні в якому разі. Ваша дитина, ви і глядіть. Не кажучи про те, що відпустити мене в магазин чи на манікюр.
А саме головне, що я бачу як чоловік від мене віддаляється, я ходжу як заморашка, мама не дає навіть спокійно видихнути, очі підфарбувати нема коли.
Не кажучи вже про інтим. Я думаю, такими темпами скоро він від мене піде, від дивиться на мене з огидою, коли жили в свекрухи дивився по-іншому. Не знаю що його і робити.
