У неділю відвідала невістку, ненароком розплакалася, коли побачила стан їхньої квартири

Вже за першої зустрічі я зрозуміла, що ця дівчинка до заміжнього життя не готова. І справа не у віці, адже їй було 23. Проблема в тому, що вона не має жодного почуття відповідальності. Але мій син, схоже, цього не розуміє.

Коли він привів її до нас знайомитися, Таня поводилася дуже стримано. Сиділа тихенько, тільки кивала.

Але коли після чаювання пересіла на диван, то мені здалося, що вона забула про нашу присутність. Встромилась у телефон і сиділа весь вечір. Вже пізніше син розповів, що Таня у положенні, і вони подали заяву до загсу.

Замість весілля вони розписалися та посиділи з друзями у кафе. А до народження дитини вирішили пожити у нас. Я побоювалася, що не знайду з цією дівчинкою спільну мову, але все пройшло гладко.

Вона іноді відривалася від телефону, допомагала мені то з прибиранням, то з приготуванням. Виявилося, що вона дуже непогано готує. Я потроху заспокоїлася.

Перед народженням онука ми орендували молодим квартиру неподалік нашого будинку, покращили її. Синові сказали, що втручатися в їхнє життя не будемо, набридати теж. Але якщо їм потрібна наша допомога, то ми завжди поряд.

Після виписки зустріли, як і годиться. Син подарував Тані дорогий планшет. Сказав, що дружина там зможе шукати корисну інформацію для догляду за дитиною. Ми трохи відзначили народження онука у нас, а потім відвезли молодих на орендовану квартиру.

Минуло кілька днів. Пройшов тиждень. А у гості ніхто не кличе. Але ж онуку хочеться побачити. Не витримала, зателефонувала перша. Сказала, що у неділю забігу. Купила памперси по акції, взяла фруктів та пішла в гості.

Сина вдома не було, двері відчинила Таня. Але в руках вона тримала не дитину, а телефон. У коридорі не було навіть сумки, куди поставити. Такий був бардак!

У квартирі всюди валявся брудний одяг, хоча пральна машина у квартирі точно є. На кухні стояла гора немитого посуду, який тут, схоже, після заселення ще ніхто не мив. Як таке можливо?

Пішла до кімнати. Поруч із ліжечком дитини стоїть журнальний столик, планшет зверху. Невістка вже відклала телефон і зосереджено поралася з планшетом.

Я до дитини, а вона мокра. Помила його, перевдягла в сухе, стала заколисувати. А сама зловила момент і зазирнула, що ж там невістка у планшеті робить. А там якась гра! Нічого корисного. Скрізь бруд, дитина мокра, а вона в ігри грає?

Почекала, доки дитина засне, і пішла. Вже на вулиці зателефонувала до сина і не стрималася. Висловила все, що думаю про його нечупару-дружину. Пригрозила, що господарі квартири, коли це безладдя побачать, відразу виселять. А я їх більше жити до себе не пущу. Не маленькі вже!

Він щось промимрив і кинув слухавку. А у мене просто сльози на очах. Добре син, він працює, а вихідного дня хоче з друзями зустрітися, відпочити. Але ж Таня вдома сидить. Часу вільного хоч греблю гати. А вона ні випрати не може, ні дитину переодягнути, ні прибрати…

Як їй пояснити, що вона вже мати, а не маленька дівчинка, якій планшети з іграми подавай. Я ж не можу в неї цей планшет забрати, щоб вона хоч щось стала вдома робити.

Навіть подумати не могла, що мій онук житиме в такому свинарнику, але надії на те, що невістка раптом стане гарною господинею, не залишилося.

You cannot copy content of this page