У свої 27 років я вважаю свекруху ріднішою за маму. І річ не в образах із дитинства. Моє рішення максимально зважене й обдумане. Я суджу тільки з того, що бачу зараз. І це дуже засмучує.
З іншого боку, я знайшла нову маму, яку теж, по-своєму дуже люблю. Думаю, це тільки плюс для зміцнення моєї сім’ї. Мого шлюбу. Моя мама – жінка енергійна, спортивна.
У свої 50 вона легко сідає на шпагат і може пробігти стометрівку швидше, напевно, за будь-якого однолітка-чоловіка. Це в неї в генах. Вона все життя займалася спортом, пробувала себе в карате, гімнастиці, йозі.
І з часом у неї викувався відповідний характер: жорсткий, безкомпромісний. Йти тільки вперед. Я з самого дитинства виховувалася у відповідних умовах. Максимум фізичних активностей, постійні спортивні секції та гуртки.
З ранніх років я була оточена тренерками, які, як мені здається, планували зробити з мене щонайменше олімпійську медалістку. Інакше пояснити їхню жорстокість на тренуваннях я не могла.
Ближче до 15 років стало зрозуміло, що спортивного майбутнього у мене не буде. Я скроєна інакше, не маю такого твердого характеру, та й навіть із незліченними дієтами і дефіцитом калорій моя жіночність давалася взнаки.
Утім, мені подобалося і подобається бути стрункою. Цього не відняти. Інша річ, якою ціною цього досягати. У результаті моя юність пройшла практично без маминої участі. Вона сфокусувала всю свою увагу на молодшому братові.
До мене ж ставилася з деякою прохолодою. Навіть коли я виходила заміж, для неї це було щось на кшталт робочого свята. Вона просто просиділа за столом увесь вечір і щось дивилася в телефоні.
Потім я ближче познайомилася зі свекрухою. З побоюванням передчувала наше майбутнє спілкування. Весела, харизматична жінка. Зі щирою посмішкою, чарівністю і добродушністю.
Вона довго розповідала, як чекала нашої зустрічі, по-справжньому цікавилася моїм життям, багато сміялася. Я була шокована. Після весілля ми з чоловіком живемо в окремій квартирі.
Квартира була куплена вже давно, батьки чоловіка, що називається, підготувалися. Моя мама тільки сказала, що рада за нас і на цьому було все. Її батьківський обов’язок виконано: дочка тепер не її турбота.
Щотижня до нас телефонує свекруха і цікавиться, як у нас справи. Іноді вона приходить і всіляко допомагає. Може принести продуктів, які дешево урвала на ринку. Іноді допомагає грошима.
Я можу до неї звернутися за будь-якою порадою. Вона завжди знає, що підказати як по господарству, так і з питань у стосунках. Намагаюся не думати про неї як про подругу, але виходить само собою.
Водночас мама може скинути мій дзвінок, якщо в залі або просто не хоче говорити. У гості вона приходила лише кілька разів. І то, це було офіційно і, скоріше, як щось зобов’язуюче. Було видно, що її не цікавить наш побут.
