Мій дідусь вже дуже старенький. Пам’ять його сильно підводить – багато чого забуває, інколи не може впізнати близьких. Так буває все частіше підводить його. Прогнози лікарів невтішні.
Я бачу, як бабусі часом важко з ним. Він забуває про те, що сталося буквально п’ять хвилин тому. А може, навпаки, починати згадувати про події 10-річної давнини так, начебто це сталося вчора. Спочатку його стан лякав.
Але я вже не дитина і чудово розумію, що від цього процесу не втекти і не сховатися. Я підтримую рідних як можу, часто приходжу до дідуся, щоб погуляти з ним. Щоправда, він нечасто погоджується.
Відповідає, що якраз повернувся з прогулянки… А бабуся пошепки каже, що дід не виходив надвір уже кілька днів. Бабуся дбає про нього. Читає йому улюблені книги, дивляться старі фільми та слухають платівки їхньої юності.
Бувають моменти якогось просвітлення. Здається, ніби дід здоровий. Але останнім часом таке трапляється вкрай рідко. Нещодавно я приїхав, щоб відвідати рідних. Я прийшов із самого ранку.
Дідусь сидів у вітальні, а бабуся ще спала. Несподівано для мене дідусь попросив відвезти його до магазину. Я залишив бабусі записку, і ми поїхали. У супермаркеті дід сам узяв візок і вирушив у відділ із солодощами.
Коли я побачив, що він складає у візок, на очі навернулися сльози. Там були бабусині улюблені цукерки, печиво та шоколад. Потім він пішов за чаєм та фруктами. Я спитав у діда, що за привід.
Він подивився на мене здивовано і сказав, що в них сьогодні річниця. Попросив ще дорогою заїхати до квіткової крамниці. Я був вражений тим, що сталося. Попри важку хворобу, дідусь не забув про їх річницю.
Коли ми повернулися, бабуся вже чекала на нас. Дід подарував їй розкішний букет її улюблених квітів, решту гостинців і перепросив, що не приготував сніданок. Бабуся розплакалася.
Здається, я знову повірив у те, що пам’ять дідуся може ще повернутися і він видужає. Я не бачив своїх рідних такими щасливими вже давно. Як шкода, що в той момент час не міг зупинитися.
