Минулого року успішно закінчила навчання, добре склала іспити і вступила до університету своєї мрії. Так, тут мені пощастило, не посперечаєшся, але є одне але: університет знаходиться за тисячі кілометрів від рідного дому.
Я розлучаюся з друзями, батьками і з хлопцем. Батьки мене відвідували досить часто. З хлопцем усе гірше. Стосунки наші почалися раптово. Усе в тому ж 11-му класі.
Я сподівалася просто провести з ним час, а потім безболісно розлучитися, але закохалася. І дуже сильно. І він робить для мене все, що я хочу. Я розумію, що нам доведеться розійтися зовсім.
Я за цей рік приїжджала лише на канікули, але все одно в нас майже не було часу, щоб побути удвох. Я не знаю, чи правильно я вчиню, якщо вирішила з ним розійтися.
Адже нам лише по 18 років, ми обидва вступаємо в нове життя, на новий його етап. У кожного на шляху і так купа труднощів, тим паче в такому віці, а ще такі складні стосунки в майбутньому.
З одного боку, мені здається, буде краще, якщо за кілька тижнів ми розійдемося, адже влітку я не планую їхати додому, бо хочу попрацювати. Я зможу заспокоїтися, пережити, і з легкими серцем не повертатися.
З іншого боку, я не уявляю собі наше розставання. Я просто розгублена. Я не хочу розходитися, але здоровий глузд говорить мені про те, що це необхідно. Адже ми в тому віці, коли все попереду, а тому числі і серйозні стосунки.
У такому віці зустрічатися двічі на рік, як мені здається, це безумство. Не раз читала і чула від подруг, що стосунки не виживають за тривалої розлуки та великих відстаней між закоханими.
Що робити? Розходитися чи ні? Якщо розходитися, то як? Як мені впоратися з цим тягарем? Як пережити розставання з рідним домом, батьками та друзями???
