У мене стосунки вже протягом 6 місяців, хоча стосунками це назвати складно. У перший місяць нашого спілкування все було добре – він пішов до мене від дівчини, з якою жив тривалий час, з нею він не спілкувався, хоча вона всіляко намагалася помиритися.
Потім я поїхала вчитися в інше місто, він обіцяв, що поїде зі мною, а в підсумку поїхав на заробітки в іншу країну. Спілкуватися ми не припиняли, зідзвонювалися. Усе було добре, йшлося про весілля.
Потім із часом якось усе почало згасати: я з ним сварилася через те, що він мені мало телефонує тощо. Сварилися ми часто. І в підсумку в один прекрасний момент він сказав, що помирився зі своєю колишньою.
Для мене це було ударом, я майже тиждень проплакала. У підсумку, коли він зателефонував через кілька тижнів, будучи за кордоном, почав вибачатися, сказав, що любить тільки мене, ми помирилися.
Спілкування відновилося, але страх або тривога у мене залишилися, я почала постійно його задовбувати за колишню дзвонить він їй чи ні, вони спілкуються. Ми знову почали сваритися і постійно сварилися.
Він знову перестав телефонувати, коли повернувся додому, то пішов до неї. Минув тиждень, він знову подзвонив мені, купа вибачень, пояснень, зізнань у коханні… і ми помирилися. Він забрав свої речі від неї і пішов до матері.
Усе начебто налагодилося. Зараз він знову поїхав на роботу за кордон, а я продовжую нервувати і накручувати себе, він дзвонить мені щодня, але як тільки вечір, і він мені ще не подзвонив, у мене купа думок.
Я мало не в сльози. Я вже втомилася, я не можу зрозуміти, наскільки важлива для нього. Через це я сильно себе мучу, набридаю йому, і я знову розумію, що починаю все псувати. Сил немає, моя нервова система не витримує.
