– Євгенію, ти все завантажив? А де моя сумочка жовта? Там же всі наші документи! І гроші! – Ольга обвела поглядом квартиру.
Головне – нічого не забути! І все непотрібне відключити, щоб без зайвих переживань відпочивати біля моря, до якого вони сьогодні їхали на машині. Нарешті!
– Усе завантажив, люба. Ти вдруге вже питаєш, скільки можна? Не переживай так! А сумочка твоя – ось, перед тобою, на пуфику. Побачила?
– Ой, і справді! Хвилююся я щось. Треба вже розслабитися і спокійно вирушати в дорогу. Ти готовий?
– Готовий, люба!
Ольга давно вже мріяла про цю подорож. Щоб тільки вони з чоловіком удвох і більше нікого. Уже років п’ятнадцять у них так не виходило відпочивати. Весь час із дітьми.
Вирішили їхати машиною, не поспішаючи, насолоджуючись дорогою і всім, що траплятиметься їм у дорозі.
Дітей заздалегідь відправили до батьків у село. За порадою знайомих забронювали номер у невеликому готелі. І стали збирати валізи.
– Олю, а мамі ключ залишимо від квартири? Про всяк випадок. Хіба мало, раптом труба потече, або витік газу, – запитав у дружини Євген дня за три до поїздки.
– Який витік, ну що ти вигадуєш? Не треба твоїй мамі давати ключі. Це зайве. І взагалі – не хотіла я їй говорити про наші плани. Нехай вона спокійно їздить на дачу, займається своїми справами. А коли повернемося, розповімо їй, де побували.
– Ти думаєш, не треба? – здивувався чоловік. – А чому?
– Менше знає, міцніше спить. Твоя мама – як димлячий вулкан, не знаєш, що від неї очікувати наступної хвилини.
– Ну гаразд, як скажеш.
Свекруха в Ольги була жінкою самотньою і до того ж на пенсії. Тож родину сина постійно дивувала своїми дивними ідеями та пропозиціями.
То їй треба було терміново з’їздити до давньої подруги на день народження. В інше місто. І щоб звозив її неодмінно син Євген. То вона збирала у себе на дачі справжній сабантуй із друзів своєї молодості. А організовувати все це знову змушені були син і невістка. Свекруха просто ставила їх перед фактом, і все!
Щось підказувало Ользі, що їхня романтична подорож не залишить матір чоловіка байдужою. Тому до певного часу не хотіла з нею ділитися своїми планами.
І ось зараз, коли вони вже були на порозі своєї квартири, пролунав дзвінок у двері.
– Хто це? – злякалася Ольга.
– Гарне запитання. Але я так само, як і ти, не знаю. Може, подивимося? – запропонував Євген.
– Ну відкривай уже, що ж тепер.
У Ольги було недобре передчуття. І вона не помилилася.
– О, зібралися вже? Треба ж, як я вчасно!
На порозі стояла свекруха Клара Олегівна, власною персоною. Слідом за собою вона внесла у квартиру величезну валізу.
– Мамо?
– Кларо Олегівно? А ви тут звідки? – не стримала емоцій Ольга.
Ну, почалося! І звідки тільки дізналася?
– У відпустку зібралися? На море? Я з вами! Сто років на морі не була! – радісно усміхаючись, сповістила рідних Клара Олегівна.
– Ось це так! Клас! Звідки ж вам стало відомо про наші плани? – втомлено запитала Ольга, присівши на пуфик у передпокої.
– Ну, е… Євген мені сказав. Синку, вибач.
– Євген? – грізно глянувши на чоловіка, вимовила Ольга.
– Та я й не хотів зовсім. Якось само собою вийшло, – почав виправдовуватися чоловік. – Мама попросила мене наступного тижня замаринувати і посмажити шашлик для її подруг. Так?
– Так, так, було таке. Ми з Розою і Ніною хотіли весело відзначити день народження Ніни, – ділилася свекруха. – А що? Маємо право!
– Ну ось. Я і сказав мамі, що нас не буде, тому я не зможу допомогти в цій справі. Ну пояснив, розумієш? Щоб мама не ображалася.
– Я розумію, дуже навіть добре розумію, – з обуренням вимовила дружина. – Тільки от що тепер накажеш робити з цим?
– Нічого, нічого не треба робити! – весело защебетала свекруха. – Я вже зібралася. Я готова. І вам абсолютно не заваджу. Тихенько сидітиму в машині, в куточку. Усю дорогу мовчатиму, ви навіть і не згадаєте, що я з вами.
– А там? На морі? Ви теж тихесенько підете в невідомому напрямку? Чи оселитеся в наш заброньований номер? – грізно запитала Ольга.
– Ой, ну там можна буде щось придумати. Наприклад, зняти сусідній із вами номер. Або, якщо вже не хочете, в іншому кінці готелю. Головне – на море потрапити, а решта все дурниця. Просто довезіть мене туди.
– Мамо, як ти до такого додумалася? Адже ми ж тебе не кликали. Ми з Ольгою хотіли удвох відпочити, без дітей і батьків. Розумієш? А ти хочеш нам усе зіпсувати, – обурився Євген. – Який, до жартів, сусідній номер? Ну навіщо ти нам там?
– Ніхто нам нічого не зіпсує! Ще чого! Тому що ніхто нікуди не поїде! – голосно видала Ольга.
– Як ніхто? І ви теж? – наївно здивувалася свекруха. – Може, не треба так радикально змінювати свої рішення?
– Ні, ми якраз поїдемо. А ви ні, Кларо Олегівно, – Ольга була невблаганна.
– Оленько, ну навіщо ти так? Подивися, я вже речі зібрала, всю ніч не спала, поспішала, думала, як би чого не забути. Приїхала до вас сюди на таксі, з цією величезною валізою, купу грошей відвалила нахабному таксисту. А ти мені зараз заявляєш, що все це було даремно?
– А ви що хотіли почути? Що я захлопаю в долоні від радості й кричатиму – яке щастя? Або ще краще – як я мріяла поїхати в довгоочікувану відпустку зі своєю свекрухою? Так, чи що? Ну я поки що ще не вижила з глузду, як деякі!
– Це на кого ти зараз натякаєш? – раптом змінила голос Клара Олегівна.
– Так, усе! Припини, мамо! Що ти тут влаштовуєш? Ти з нами не їдеш, це не обговорюється. Що ще неясно тобі? Бери свою величезну валізу і неси її вниз, до машини. Зараз відвеземо тебе назад, додому, – невдоволено промовив Євген.
– Не хочу я додому! Я вже налаштувалася на подорож. Сусідці ключі віддала, щоб вона за моєю квартирою дивилася. А вона на дачу з ранку раніше поїхала. Тож я тепер додому зможу потрапити тільки завтра, та й то, якщо вона надумає повернутися.
– О, Господи! Та що ж від тебе вічно одні проблеми, як від маленької нетямущої дитини, яка не розуміє, що робить? – Євген уже розлютився не на жарт.
Ситуація виходила з-під контролю, їхній із дружиною від’їзд затримувався. Що робити в такій ситуації, він поки не знав.
Але, як завжди, на допомогу прийшла дружина, яка, на відміну від Євгена, мала холодний і практичний розум, який не раз їх виручав у житті і рятував від різних колотнеч.
– Ну раз ви зібралися в подорож, то навіщо ж повертатися додому? Та й дрібничок у вас із собою стільки, що вистачить на кілька днів, так?
– Так! – зраділа свекруха, вирішивши, що невістка передумала.
– Ну от і їдьте до своєї Ніни, чи як там її? Поживете в неї, заразом й до дня народження підготуєтеся на місці, не відходячи від каси. Пісні розучите, танці, можна з бубнами. Затвердите список частувань і напоїв. Придумаєте жартівливі конкурси. Адже не тільки шашликом одним ви будете задовольнятися на такому грандіозному святі.
– До Ніни? – кисло перепитала Клара Олегівна. – Ви думаєте, вона зрадіє? Вона мене зовсім не чекає.
– Звичайно! Зрадіє, і ще й як! Адже вона з радістю прийняла пропозицію відзначати свій день народження на вашій дачі та з шашликом, який мав чомусь приготувати Євген, а не її син. То чому ж їй не прийняти вас у себе в гостях на кілька днів? До того моменту, поки ваша сусідка не повернеться і не віддасть ключ.
– Ой, не знаю… А може, все-таки з вами, га? – прохальним поглядом подивилася на Ольгу вона.
– Кларо Олегівно, це не обговорюється. Швидше вирішуйте, куди вас – до Ніни чи до Рози. Ми й так уже затрималися з вашої милості. Та поки провозимося з вами, ще час втратимо, – Ольга була роздратована.
Ось не дарма вона не хотіла говорити свекрусі про цю поїздку. Як у воду дивилася. Знала, що та що-небудь отаке викине. У чоловіка вічно вода не тримається в одному місці – все треба розповісти, всім поділитися. Що за натура така? Ось і результат! А Ольга – тепер розсьорбуй.
– Вітаю, Ніно, це я. Ні, не поїхала. Поїздка на море зривається. Тож усе залишається в силі – твій день народження святкуємо в мене на дачі, – з машини свекруха зателефонувала подрузі.
Клара Олегівна напружено щось слухала з хвилину, а потім обурено видала:
– Як це – ресторан зняла? Навіщо? Давай усе скасовуй терміново! Навіщо гроші такі витрачати? Як це? Чому тобі не підходить моя дача? Шашлик смажити нікому? Ось проблема! Та ми Кузьмича із сусідньої дачі покличемо. Пам’ятаєш його? Ну так, статний такий, високий, так, так, блакитноокий блондин. Він на тебе ще око поклав минулого літа, пам’ятаєш? – продовжувала свекруха.
– Зараз йому зателефоную і попрошу – все в шоколаді буде. За це не переживай. Тільки тут одна проблемка… Чи не можна мені в тебе зупинитися на кілька днів? Га? Що? Так, так склалися обставини. Можна? Ну дякую тобі, люба! Ти справжня подруга! Зараз під’їду і заразом всі деталі майбутнього свята обговоримо з тобою.
Клара Олегівна відключилася і полегшено зітхнула.
– Усе-таки, справжні у мене подруги. З такими можна і в вогонь, і в воду! – гордо видала свекруха.
– Ось із ними й заплануйте поїздку на море, якщо вам так не терпиться туди потрапити. Попереду – оксамитовий сезон. Вам, літнім, у самий раз. Спеки вже такої не буде. Зберіться і їдьте. Можете й Кузьмича із собою покликати, якщо нудно одним, – з усмішкою запропонувала Ольга, яка з цікавістю слухала розмову Клари Олегівни.
– А що? Це ідея! Зараз ми з Ніною все й обговоримо! Вивантаживши свекруху біля будинку подруги, подружжя нарешті змогло вирушити в омріяну подорож, а Клара Олегівна вже запалилася новою ідеєю. Головне, заразити нею всіх інших.
– Бачу мету, не бачу перешкод! – скомандувала собі Клара Олегівна.
