У нашому невеликому місті нечасто трапляються якісь надзвичайні події. Тож сарафанне радіо здебільшого віщає про всілякі локальні плітки та чутки. Мені завжди було дивно усвідомлювати, що людина, про яку мені розповідала сусідка ще півгодини тому, може зустрітися дорогою в магазин.
Це як побачити якусь знаменитість у себе під під’їздом і навіть не подати виду. А що, хіба не звичайні люди роблять знаменитостей такими популярними? Віднедавна я сама здобула подібну славу. На мій жаль, люди в нашому містечку все ще обговорюють мою ситуацію.
Але лише деякі підтримують мене як людину. З одного боку, я розумію чому: вік, близький до пенсійного або передпенсійного, не дає людині думати своїм розумом. Суцільні шаблони і допотопні міркування. З іншого, занадто багато жінок обпеклися у стосунках із зайнятими чоловіками.
Тому вони й переносять свій негативний досвід на мене, але я не звертаю на них уваги. Психіку потрібно берегти. І неважливо, який це має вигляд з боку: зробити своє життя щасливим можем тільки ми і ніхто більше. Навіть якщо потрібно підштовхнути чужого чоловіка до важливого, але нелегкого кроку.
І я це, звичайно ж, зробила. Все почалося з того, що я дізналася від своєї подруги нову претензію до свого чоловіка. Вона скаржилася мені на свого законного чоловіка, поки того не було вдома. Місяць тому він ні з того, ні з сього вирішив зробити їй приємне.
Прийшов додому і з “безглуздою” посмішкою вручив моїй подрузі презент: одну троянду, упаковану в целофанову обгортку. Мені, самотній жінці, його вчинок не здався якимось дивним, але вона вся навіть скривилася, коли його описувала. Виявилося, що в Мережі, серед жінок, це різко засуджується.
Самотня троянда вважається вже чимось ганебним і неприйнятним, а целофанова упаковка, яку чоловікам видають самі продавці, – це взагалі як останній цвях у кришку труни. Тож моя подруга влаштувала своєму благовірному скандал, зламала квітку і ображалася на нього цілий день.
Після цієї нашої розмови я якось замислилася над тим, як узагалі можуть люди жити разом в одній квартирі й не збожеволіти вже за місяць. Посудіть самі: я прийшла до неї у свій вихідний. Я працюю, тож соціальні мережі мене мало хвилюють. І в останніх трендах я вже точно не розбираюся.
Вона ж, своєю чергою, працює з дому, якщо виготовлення свічок за шаблоном можна назвати працею, але збитки несе тільки кишеня її чоловіка, а прибуток вона забирає собі. Потім мені згадалися й інші її історії, пов’язані з їхнім сімейним життям. Про те, як чоловік купив не ті прикраси, які хотіла вона.
І про те, як він вирішив відпустити собі бороду, а їй це не сподобалося. І тоді вона вночі, озброївшись машинкою для гоління, зрізала йому довгу лінію волосся на щоці. Бороду довелося збривати, що мою подругу дуже потішило, а ось її чоловік потім кілька днів ходив дуже сумний і поголений.
Їм обом під 40 років. Як, власне, і мені. Ну і що такого, що я вважала за потрібне запросити чоловіка своєї подруги зустрітися і посидіти за чашкою кави? Я ж не знала, що за цим послідує далі! У мої плани входила лише безневинна бесіда, трохи моральної підтримки і більше нічого.
Але на практиці він мені відкрився, зізнався, що дуже шкодує про своє дурне рішення одружитися з моєю подругою. Добре хоч дітей вони завести так і не змогли. Ми почали таємно зустрічатися, і так, я розумію, що це дуже схоже на звичайну інтрижку, але я відчула, що нас тягне одне до одного.
Я ж не винна, що моя подруга в сімейному плані виявилася тією ще скалкою. І кілька тижнів усе було чудово. Я взяла відпустку, у чоловіка моєї подруги робочий день був ненормований, тож до дружини він міг приходити, коли йому самому було зручно, а вона навіть не помічала, що щось ішло не так.
Продовжувала сидіти в телефоні, дивитися серіали і страждати дурницями. Начебто навіть знайшла собі нове “покликання”. Псевдоавторські прикраси з бісеру чи ще якоїсь дурниці. Замовляєш посилку з Китаю, нанизуєш намистинки на нитку і тішишся своїй “творчості та креативу”.
Нас підвела випадковість. Спільна знайома побачила, як ми прогулювалися до магазину біля мого будинку. Побачила і все розбовтала моїй подрузі. Усе закінчилося сваркою, я виявилася відьмою, розлучницею і найгіршою людиною на землі. Загалом я була до цього готова.
Прикро було, що чоловік моєї подруги за мене не заступився. Він розкаявся, повернувся до дружини, а мені сказав, що наше спілкування було помилкою. Тепер половина місцевих дивиться на мене осудливо, коли бачить на вулиці. Говорити – нічого не говорять, але відвертаються, ніби мені це зіпсує настрій.
Але загалом у мене в житті нічого не змінилося. Я продовжую жити одна, працюю і не слухаю маячню своєї колишньої подруги про нові знущання над її чоловіком. З іншого боку, я дізналася, що вони усе-таки встигли помиритися і тепер їх часто можна побачити разом, гуляючи в обнімку.
Але ж раніше вона не надто любила подібні прогулянки. Виходить, вони мені ще вдячні мають бути. Для мене це теж досвід. Якщо чоловік не готовий боротися за своє щастя, то й мені воно не треба. Жити самій не так уже й погано, а що там буде далі – подивимося. У морі є ще багато риби.
