Ми з жінкою розлучились 5 місяців тому, навіть на словах, просто роз’їхалися, але офіційно ще в шлюбі. Я дуже завинив, адже зустрів іншу дівчину.
Для мене, сорокарічного чоловіка, вона стала ковтком свіжого повітря в цій побутовій ямі, викарбуваній з кредитів, боргів і платежів за комунальні послуги.
Аліса як спасіння, як світло в кінці тунелю, з нею було весело, легко, я забував про всі проблеми, коли був поруч із нею.
Інша річ – дружина. Там ніякого задоволення від перебування в одному приміщенні, не те що в ліжку. Назважаючи на те, що вона досить гарна жінка, розумна, майже ідеальна, вона більше не дарувала мені такої ніжності і тепла, як могла це зробити Аліса.
Я залишив квартиру жінці, сину 20 років, він уже сам живе, навчається а Канаді, тому його не стали повідомляти. От я благополучно і відправився до Аліси.
Вона мене прийняла, звісно ж, вона чекала цього моменту. Але не задалося. Різні в нас погляди на життя. Тут знову ж таки з’явилися завищені потреби, претензії, яких раніше я від неї ніколи не чув.
Стало ще більш нестерпно, ніж з колишньою дружиною. Через 5 місяців я просто втік звідти, забравши в валізу своїх кілька светрів і пар шкарпеток.
Приїхав додому, нікого немає, вийшов на вулицю, а там безхатько в моїй куртці. Я вже грішним ділом подумав, може обікрали, так він признався що моя Олена сама віддала речі, ще туфлі, кросівки, весільний костюм.
До ночі я сидів під дверима і чекав на неї. Прикинувся о 6 ранку, впершись головою в сусідські двері.
З-за її дверей долинали телефонні розмови і запах її божественних котлет. Уявіть собі, я ніч сиджу під дверима в під’їзді, а вона просто переступила через мене і пішла додому спати. Як бути?
