Все життя я дивилася на свого брата і диву давалася, як в одних батьків може бути двоє таких різних дітей. Я себе не виправдовую, теж не така вже й велика хазяйка, та разом з тим, життя в мене зовсім інше.
Ми з моїм чоловіком працюємо, отримуємо хоч і не багато, але вистачає і на прожиття і відкласти трішки. А от брат мій Михайло – повна моя протилежність.
Він в своєму житті де тільки не працював. За 30 років в його трудовій книзі вже й місця немає для записів. І це при тому, що на одній з робіт він попрацював 10 років, на інших від 2 днів до тижня.
Виганяли по елементарним причинам, то оковита, то крав багато. Та мені до цього діла немає, я намагалася його влаштувати на роботу, познайомила його з жінкою, вони прожили трішки, та й по тому.
Та я не про це. Мене більше вражає те, що він постійно просить у батьків гроші. Мама моя на пенсії, та займається чим може.
То горіхи якісь збирає, то зернята гарбузові, яблука здає, консервацію на продаж навіть по весні квітами торгує, хоч якась копійчина.
Батько хворіє сильно, тому на його пенсію сильно не розживешся. Старий будинок давно потребує ремонту. Ми що могли з чоловіком підшаманили, підмастили, вікна змінили, двері, шпалери там, меблі свої віддали, вони хоч старі але в ідеальному стані.
Але Мишко думає лишень за себе. А нещодавно, коли ми приїздили, я мамі куртку привезла, ми чоловіку купували, вона чорна, класична, і на жінку підійде, на ній не написано чия вона там.
А цього разу приїхали, а мати в магазин в 3 светрах і желетці чеше. Я питаю де куртка, адже зручніше було б. А вона голову опустила, -віддала, – каже, – бо Мишкові нема в чому ходити до клубу.
В мене в голові не вкладається, як можна у матері забрати останні гроші бо нема що палити, або черевики ділили зі старим батьком, лишити йому галоші на хворі ноги, а собі якісні черевики забрати в селі болото місити. Може хто порадить як бути, бо в мене сил вже немає на це все.