Я вирішила подати на розлучення. Звичайно, всього через півтора року шлюбу це може звучати як поспішне рішення. Адже «важливо зберігати сім’ю» або «дай другий шанс» …
Зрозуміло, шанс можна дати завжди. Але це буде неправильна сім’я, якщо в парі старається тільки одна людина.
Я виходила заміж за Вадима по любові. Принаймні я вважала, що це любов і що вона взаємна. Офіційно ставши дружиною, я за класикою стала займатися веденням домогосподарства.
Готування, прибирання та інші обов’язки були на мені. Чоловік не допомагав. А у вихідні він взагалі намагався перебувати не вдома.
Тоді я це ще сприймала під впливом матері. Адже вона грала ту ж роль вже багато років. Ось і я повинна звикнути. Адже чоловіки, вони такі. Їм потрібно час від часу відпочивати від сім’ї. Я і не сперечалася.
Подруги ж говорили зворотне. Якщо чоловік дійсно любить свою жінку, то йому хочеться більше часу проводити з нею. А тим часом я відчувала себе дуже самотньо, постійно спостерігаючи, як Вадим сидить за комп’ютером або смартфоном.
Коли я говорила, що нам потрібно проводити разом більше часу, він дивувався. Хіба мені мало, що ми постійно в одній квартирі? Може, нам ще з кімнати в кімнату ходити за ручку?
Свекруха стверджувала, що чоловіки не вміють виражати емоції. Тому мені не варто ображатися на Вадима. Адже скоро у нас буде малюк і Вадиму доведеться утримувати всю родину самостійно. Його можна зрозуміти.
Коли я народила сина, чоловіка на виписці не було. Він не дзвонив і не брав трубку. З пологового будинку мене зустрічали батьки, свекри і подруги. Свекруха на якийсь час мене заспокоїла. Вона сказала, що Вадим зараз з друзями святкує народження первістка. Відіспиться і повернеться.
Але і на наступний день Вадим не з’явилося і не вийшов на зв’язок. Зате на зв’язок вийшла одна дівчина. Вона написала мені в соцмережах і представилася сестрою дівчини, з якою зустрічається мій чоловік. Як доказ вона прислала фото Вадима з незнайомкою.
Вона розповіла, що прямо зараз мій чоловік і її сестра відпочивають разом на дачі якогось спільного знайомого. І вона зважилася на це, щоб відкрити очі мені і допомогти своїй сестрі.
В той же день я змінила замки. Квартира належала мені, і Вадим не був у ній прописаний, тож він не зможе відкрити її навіть за допомогою поліції.
Вадим з’явився через 2 дні. Спочатку просто намагався відкрити замок, потім стукав і дзвонив. А після пішов до батьків. Через деякий час прийшла свекруха. Я її пустила і показала все те, що відкрилося мені напередодні.
Свекруха почала стверджувати, що це явно обман і фотошоп. Хтось просто намагається зруйнувати нашу сім’ю. Я не бачила в цьому сенсу. Я повідомила, що подаю на розлучення.
Після цього і свекруха, і рідна мати намагалися переконати мене змінити своє рішення. У нас же з Вадимом все-таки сім’я. А чого тільки не трапляється в сім’ї. І взагалі потрібно вміти прощати.
А хіба це сім’я, коли один не хоче бути її частиною? Може, за документами так, але на практиці суцільний фарс – несправжня сім’я. Я не хочу брати в цьому участь і далі тягнути на собі звання дружини такого чоловіка.
Чи правильно вчинила Анна, остаточно прийнявши рішення розлучитися? Чи варто було стільки терпіти байдужість чоловіка? Або подібні відносини в родині норма?
