Вікторія любила свою квартиру. Кожна річ тут займала відведене їй місце. Чистота і порядок заспокоювали після важкого робочого дня.
Раніше, до заміжжя, цей простір належав тільки їй. Тепер Вікторія ділила його з чоловіком. Павло виявився акуратним і ненав’язливим. Він поважав її звички і кордони.
З його родичами все було складніше. Особливо з Наталею, його сестрою. Від самого початку зовиця виявляла нездоровий інтерес. Вона роздивлялася меблі, картини на стінах. Безцеремонно відкривала шафи.
– Ого, скільки в тебе шмоток! – вигукувала Наталя, обмацуючи тканину суконь. – А ці туфлі, напевно, дорогі?
Вікторія щоразу чемно посміхалася. Вона старалася заради чоловіка. Павло дуже любив сестру. Вважав її доброю і відкритою.
Перший тривожний дзвіночок пролунав через півроку після весілля. Наталя зателефонувала з несподіваним проханням.
– Віко, виручи, будь ласка. До зарплати три дні, а гроші закінчилися. – У голосі зовиці звучала непідробна тривога. – Позич десять тисяч. Поверну одразу після получки.
Вікторія погодилася без запитань. Їй було ніяково відмовляти сестрі чоловіка. До того ж, у неї водилися заощадження. Цю суму вона б і не помітила.
Через тиждень Наталя завітала в гості. Вона принесла коробку тістечок. На шиї блищав новий ланцюжок із камінчиком. Про борг не сказала ні слова. Вікторія не стала нагадувати. Вирішила, що зовиця просто забула. Або віддасть пізніше. Але ситуація повторилася. І ще раз. І ще.
Наступного разу Наталя попросила двадцять тисяч. Вікторія нагадала про попередній борг. Зовиця стиснула губи.
– У мене зараз справді складно з грошима. – Наталя відвела погляд. – Чоловік зарплату витратив. За квартиру платити нічим.
Вікторія знову дала гроші. І знову не отримала їх назад. Замість цього Наталя стала заходити частіше. Тепер вона приводила доньку, шестирічну Оленку.
Дівчинка була тихою. Тільки дивилася на всі боки переляканими очима. Старший син був у школі.
– У вас тут просторо, – говорила Наталя з легкою заздрістю. – Не те що в нашій хрущовці. Оленко, не чіпай нічого!
Але сама Наталя чіпала все. Вона розглядала косметику Вікторії. Використовувала її парфуми. Копалася в скриньці з прикрасами.
Вікторія поскаржилася чоловікові. Павло відмахнувся.
– Не вигадуй, – посміхнувся він поблажливо. – Наталка завжди така. Цікава просто. Не злись на неї.
Вікторія прикусила язика. Але їй ставало дедалі незатишніше. Одного разу вона виявила пропажу нової блузки. Дорогу, з натурального шовку. Вікторія купила її на розпродажі і ще жодного разу не одягла.
Через тиждень ця блузка красувалася на Наталі. Зовиця заявилася в гості з чоловіком. Він був похмурий. Наталя ж сяяла.
– Ой, я ж забула сказати, – защебетала вона, спіймавши погляд Вікторії. – Я взяла твою блузку поносити. Ти ж не проти?
Вікторія стрималася. Вона тільки похитала головою. Павло був поруч, а при ньому затівати сварку не хотілося.
Але блуза так і не повернулася до господині. Як і сережки з перлами, які Наталя “позичила на весілля подруги”. І маленька золота брошка у вигляді бабки.
– Ти надто меркантильна, – образилася зовиця, коли Вікторія нагадала про речі. – Невже шкода для родички?
Вікторія спробувала пояснити Павлу ситуацію. Той вислухав, але тільки насупився.
– Ну і що? – знизав він плечима байдуже. – У тебе цих кофтинок повна шафа. А в Наталії чоловік недолугий. Їй доводиться економити.
Вікторія дорікнула чоловікові в байдужості. Розгорівся скандал. Після цього вона вирішила більше не порушувати тему сестри. Нехай Наталя забирає речі. Це того не варте.
Але одного разу Вікторія виявила, що з дому зникла її улюблена сумка. Брендова, з м’якої шкіри. Подарунок чоловіка на річницю весілля. Це було вже занадто.
Вікторія набрала номер зовиці. Руки тремтіли від гніву. Наталя відповіла не одразу. У слухавці чулися голоси та музика.
– Ти взяла мою коричневу сумку? – запитала Вікторія без передмов. На душі шкребли кішки.
– А, цю? – відгукнулася Наталя безтурботно. – Так, вона в мене. А що?
– Поверни, будь ласка. – Вікторія намагалася говорити спокійно. – Негайно.
– Ой, ну вона тобі все одно не потрібна була! – фиркнула зовиця. – У тебе їх стільки. А мені ходити нема з чим.
– Це подарунок Павла, – відрізала Вікторія. – І я не дозволяла її брати.
– Знову ти зі своєю жадібністю. – У голосі Наталії зазвучали ображені нотки. – Зовсім зазналася. Думаєш, раз у тебе грошей багато…
Вікторія натиснула “відбій”. Серце калатало як скажене. Такого безпардонного ставлення вона не очікувала. Сестра чоловіка поводилася так, ніби мала на все право.
Але наступний випадок перевершив усі очікування.
Вранці, коли Павло вже пішов на роботу, у двері подзвонили. Вікторія відчинила, не питаючи. Думала, чоловік щось забув.
На порозі стояла Наталя з величезною сумкою. Вона протиснулася повз Вікторію в передпокій.
– Привіт, я на хвилинку. – Зовиця стягнула пошарпані чоботи. – Каву звариш?
Не чекаючи відповіді, Наталя пройшла на кухню. Поставила сумку на стіл і почала діставати продукти. Овочі, банки з консервами.
Вікторія спостерігала за нею в ступорі. Наталя поводилася як господиня дому. Вона відкрила холодильник і почала в ньому копатися.
– Що ти робиш? – запитала Вікторія, намагаючись зберегти спокій. У горлі пересохло.
Наталя навіть не обернулася. Вона продовжувала перебирати продукти на полицях холодильника.
Вікторія завмерла на порозі. Усередині все кипіло від обурення, але слова застрягли в горлі. Наталя, не чекаючи відповіді, вже ввімкнула воду і мила курку. Курку, яку Вікторія купила вчора!
– Тобі не складно мені допомогти? – зовиця навіть не обернулася. – Наріж цибулю і моркву. Я суп зварю.
Вікторія зробила глибокий вдих. Хотілося виставити дівицю за двері. Але що скаже Павло? Він завжди захищає сестру.
– Я збиралася йти, – відповіла Вікторія якомога спокійніше. – У мене справи.
– Та годі! – махнула рукою Наталя. – Я впораюся сама. За кілька годин піду. Удома просто воду відключили.
Вікторія подивилася на годинник. Запізнюватися на роботу через це? Ні вже. Вона швидко зібралася і пішла, залишивши зовицю господарювати на кухні.
Увесь день Вікторію не полишала тривога. Що зараз відбувається у квартирі? З яким безладом доведеться зіткнутися ввечері?
Побоювання підтвердилися сповна. На кухні творився справжній кошмар. Стіл був заляпаний жиром і соусом. У раковині височіла гора брудного посуду. Підлогу вкривали плями борошна і краплі олії.
– Боже мій, – тільки й змогла видихнути Вікторія.
На плиті стояла каструля з остиглим супом. Поруч – сковорода з котлетами. Наталя, мабуть, вирішила поділитися.
Вікторія витратила весь вечір на прибирання. Вимила кожен сантиметр кухні. Перевірила запаси і виявила, що половини продуктів уже немає. Зовиця забрала навіть кілька яблук і пачку печива.
Коли повернувся Павло, Вікторія була виснажена. Вона розповіла чоловікові про візит сестри. Павло тільки посміхнувся.
– Не перебільшуй. Нічого страшного не сталося.
Вікторія промовчала. Не хотілося сваритися. Вона сподівалася, що цей випадок був поодиноким.
Через тиждень усе повторилося. Наталя знову заявилася без попередження.
– У мене плита зламалася. Я в тебе приготую дітям і чоловікові їжу? – заявила зовиця, прямуючи до холодильника.
Вікторія сторопіла. Власна квартира раптом перетворилася на гуртожиток. Зовиця рилася в холодильнику, обираючи все найкраще.
– Що ти робиш? – запитала Вікторія, хапаючи Наталю за руку. – Це переходить усі межі!
– Не нервуй, – відмахнулася зовиця, укладаючи в пакет м’ясо і сир. – Я просто дещо візьму.
– Але це мої продукти! – Вікторія не вірила своїм очам. – Я їх купувала для своєї родини!
Наталя вже вигребла все. Котлети, сир, ковбасу, фрукти – усе мандрувало з холодильника до рук зовиці.
Вікторія загородила шлях, не пропускаючи родичку зі здобиччю. Обличчя горіло від сорому і злості.
– Поверни все назад, – зажадала Вікторія. – Негайно!
Наталя підняла брови. На обличчі з’явилася презирлива усмішка.
– Ну що ти така жадібна? – вимовила вона повільно, з розстановкою. – У вас же все є, а мені дітей годувати треба.
Ці слова стали останньою краплею. Вікторія відчинила вхідні двері.
– Іди, – сказала вона твердо. – Негайно.
– Та ти що, серйозно? – Наталя виглядала по-справжньому здивованою. – Через якісь продукти?
– Це не “якісь продукти”. Це моя їжа. Мої речі. Моя квартира! У мене купу інших справ, ніколи за тобою порядки наводити, – Вікторія майже кричала. – Іди геть.
Наталя переступила поріг, і Вікторія зачинила двері. Клацнув замок.
Телефон задзвонив через десять хвилин. Зовиця обурювалася, погрожувала, звинувачувала у зраді.
– Я такого не очікувала, – ридала Наталя в слухавку. – Серця в тебе немає, дітей би хоч пожаліла.
Вікторія натиснула “відбій”.
Наступний дзвінок пролунав через годину. Телефонувала свекруха, Олена Анатоліївна. Її голос тремтів від люті.
– Як ти могла так вчинити з моєю донькою? Вона просила допомоги. А ти її вигнала!
– Ваша донька брала мої речі, – відповіла Вікторія сухо. – І їжу з холодильника. А ще безлад залишила.
– Не перебільшуй! Моя донька акуратна, просто поспішала, – відрізала Олена Анатоліївна. – Наталя просто взяла трохи продуктів.
– Без дозволу. З мого будинку.
– У тебе грошей багато! А в неї двоє дітей!
Вікторія скинула дзвінок. Ліміт терпіння було вичерпано. Вона заблокувала номери зовиці та свекрухи. На душі стало легше.
Увечері Вікторія поговорила з чоловіком. Вона пояснила ситуацію. Розповіла про нахабство Наталії та дзвінок свекрухи.
– Це ненормально, Павло, – сказала Вікторія твердо. – Ми не благодійна організація. Я не буду відчиняти двері, щоб твоя сестра винесла половину моїх речей.
Павло мовчав, опустивши очі. Він виглядав засмученим.
– Наталка завжди була такою, – пробурмотів чоловік. – Але вона хороша.
– Я поставлю питання руба, – продовжила Вікторія. – Або ти вирішуєш проблему із сестрою, або я подам на розлучення. Це мій дім.
– Ну не можна ж так категорично, – насупився Павло. – Вона ж моя сім’я.
– А я? – голос Вікторії здригнувся. – Хто я для тебе?
Павло не відповів. Він встав і вийшов із кімнати. Вікторія чула, як чоловік ходить квартирою. Відкриває шухляди, шафи. Щось шукає.
За півгодини Павло повернувся з двома сумками.
– Я переночую в мами, – сказав він тихо. – Нам потрібно відпочити одне від одного.
Вікторія кивнула. Вона не стала утримувати чоловіка. Усередині все стиснулося від болю й образи.Спеціально для сайту Stories
Павло пішов, але так і не повернувся. Ні наступного дня, ні через тиждень. Його речі поступово зникали з квартири. Спочатку зник зимовий одяг. Потім – книжки. Потім – залишки приладдя для гоління.
Чоловік телефонував зрідка. Казав, що “йому потрібно подумати”. Що Наталі “зараз справді важко”. Що Вікторія “занадто категорична”.
Через місяць Вікторія подала на розлучення. Вона більше не хотіла чекати дива. Не хотіла бути другою після зовиці.
Павло не заперечував проти розлучення. Він виглядав винуватим, але не запропонував повернутися.Спеціально для сайту Stories
– Для тебе сім’я завжди була важливішою за мене, – сказала Вікторія на зустрічі з колишнім чоловіком. – Я просто не вписалася у вашу систему.
Павло промовчав. Він не міг заперечити.
Після розлучення Вікторія відчула дивну свободу. Вона зітхнула на повні груди. У квартирі стало тихо і спокійно. Усі речі залишалися на своїх місцях. Їжа в холодильнику не зникала загадковим чином.
Свекруха і зовиця не заспокоїлися. Вони телефонували спільним знайомим. Розповідали, як Вікторія “вигнала бідного Павла”. Як “зруйнувала сім’ю” і “виявилася невдячною”.
Але тепер це не мало значення. Вікторія була вільна від їхньої думки. Від їхніх претензій. Від порушення її кордонів.
– Іноді самотність краща за таку “сім’ю”, – сказала вона подрузі за чашкою кави. – Принаймні, ніхто не краде твої речі.
І в цьому Вікторія була абсолютно права.
