Я розлучилася зі своїм чоловіком 10 років тому. Дізналася, що він мені зраджував з молодшою дамочкою, і тут же виставила Мишка за двері. Спочатку я відходила від того, що трапилося, але зрозуміла, що це не кінець життя. Тим більше, що у мене вистачало турбот і без цього.
Через кілька років після розлучення моя донька вийшла заміж. Зять переїхав до нас, і незабаром я стала бабусею. Зараз ми живемо вчотирьох: Тонька з чоловіком, я та моя онука Катюша. Якщо чесно, я й не думала, що моє життя може змінитися. Адже я звикла до того, що весь свій час часто присвячую рідним.
Але рік тому у моєму житті з’явився новий чоловік. Його звуть Василь, і йому 53 роки. Поруч із ним я знову відчула себе дівчинкою. Як справжній галантний кавалер, Василь мене балує, дарує квіти і навіть запрошує в театр іноді.
Цей чоловік робить все можливе, щоб поряд з ним я відчувала себе у безпеці. Раніше мені здавалося, що я вже ніколи не зможу закохатися. Але Василь переконав мене в іншому, і це чудово.
Я текла по течії нових почуттів і не думала, що це може призвести до чогось серйозного. Але нещодавно Василь покликав мене заміж. Прямо як у кіно, став на одне коліно і простягнув мені обручку. Я дар мови втратила на той момент. Одразу задумалася, адже мені вже 50 років. Хіба у такому віці йдуть під вінець?
Василь запитав впевнено: “Ти вийдеш за мене?” А я ніби повторюючи сценарій дешевої мелодрами сказала, що мені треба подумати. І не збрехала. Тривожні думки поглинали мене всю ніч. Справа в тому, що залицяльник мій живе з матір’ю, яку треба доглядати. З цієї причини він не готовий з’їжджати, і якщо ми одружимося, то житимемо всі разом.
По-перше, у мене вже була свекруха, і я знаю, що далеко не завжди з нею можна налагодити контакт. По-друге, я не уявляю, як дві господині ділитимуть одну квартиру. Упевнена, що на цьому ґрунті можуть виникнути конфлікти.
Коли про все дізналася моя дочка, порадила мені насамперед познайомитись із матір’ю Василя. Мовляв, треба зрозуміти, якою вона є людиною і чи зможу я з нею ужитися. Ідея, звичайно, непогана, але чи зрозуміє мене Василь? Здавалося б, звичайна справа, а я боюся як школярка. Може, це і є справжні почуття?
