В той день, як і завжди, Марія прокинулася трохи раніше того часу, на який був поставлений будильник, а точніше, о 6:30 ранку. За наглухо закритими шторами глухо барабанив дощ і під теплою ковдрою було так затишно… «От би відіспатися якось, а потім ще до того цілий день не вилазити з ліжка», подумала Марія. Але потім, як і завжди, змусила себе піднятися. Розсунути штори. Заправити ліжко.
Накинути халат і пройти у ванну – чистити зуби, вмиватися, загалом, привести себе у робочий стан. Потім на кухню. Готувати сніданок. Але не для себе однієї, а на всю велику родину! Батьку – бутерброди, мамі – омлет, молодшим братикам, трирічному Грицьку, шестирічному Андрійкові та десятирічному Миколі, та сестричці, восьмирічній Люсі, – кашу та млинці.
А старша після 18-річної Марії 17-тирічна Віра останнім часом захопилася здоровим харчуванням, тож для неї – зелений смузі та сирники. І поки що готувала всім і все – сама хапала шматочки, куштувала… Тим і наїлася! Накривши на стіл, Марія розбудила молодших дітей, чемно постукала до Вірочки.
— Доброго ранку, – сказав батько, заходячи на кухню, – бач, хазяйка яка у нас виросла! – розплився він у усмішці, сідаючи за стіл. – Як ся маєш?
— Нормально, – усміхнулася Марійка.
І не стала говорити про те, що застудилася днями і так собі самопочуття… Навіщо? Не варто тата хвилювати. Він і так весь у турботах – єдиний добувач у родині! Правда, від нещодавна Марія перестала «сидіти на шиї» у своєї родини і стала, як висловлювалася її мама «повертати борги помаленьку», а точніше кажучи, знайшла собі підробіток і все-все, до копієчки, віддавала в сім’ю!
Бо, ну… Марія вважала, що їй нічого не треба. Обійдеться і почекає з власними бажаннями, доки університет не закінчить і не влаштується на серйозну роботу! А поки що, головне в її житті – це допомагати сім’ї. Після сніданку батько поїхав на роботу – він був виконробом на будівництві. Марія теж збиралася на свою роботу.
– Ой, забула сказати! – Почула вона вже біля дверей голос Вірочки, – у нас же завтра зустріч однокласників!
– Це як? – спитала мама, – ти ось щойно школу закінчила! Чи не зарано?
— Ні, – надулася Вірочка, – ми обговорюватимемо, хто й куди хоче і взагалі хочемо поспілкуватися… Мам, ми в кафе підемо, суші їсти. Дай грошей! І мені б якусь обновку купити… А то одягти нічого!
Мати відповіла негативно. І нагадала Вірочці, що, взагалі-то, осінь не за горами і їм ще треба купувати обновки для молодших.
— Ну, так от завжди! – Образилася та, – як мені, так немає нічого!
Марія почала взуватися швидше – у неї за роки розвинулося вже чуття на те, як може розвиватися та чи інша ситуація. І тому їй треба було зараз якнайшвидше піти з дому! Але вона ніяк не могла знайти свій проїзний, забарилася… І Вірочка її спіймала!
— Марійка, – сестра з’явилася поруч із підступною усмішкою, – ти казала, що в тебе, начебто, гроші залишився.
— Я казала, що мені треба пломбу в зубі міняти. У корінному.
— Ой, та зачекає! – махнула рукою Вірочка, – все одно ніхто його не бачить! Займи мені, будь ласка!
Марія хотіла було сказати, що, по-перше, зуб хоч і не видно, але він болить, а по-друге, що слово «займи» звучить безглуздо, бо Вірочка ніколи гроші не повертала. Але… Марія ніколи не казала того, що думала, бо не хотіла сваритись із рідними. Не хотіла, щоб її звинувачувала мама в черствості та злості… Правда, з грошима теж до болю розлучатися не хотілося!
— Дай сестрі гроші, – пролунав голос матері з кухні, – батько отримає і наступного тижня до стоматолога сходиш. Потерпиш?
Марія застигла. Вона взагалі не була ні примхливою, ні егоїсткою… Але чомусь зараз раптом так погано зробилася, але стиснула зуби і дістала з гаманця те, що відкладала на лікування.
– Все? – Наморщила ніс Вірочка. – А більше немає? А що, зарплату тобі ще не дали?
— Ні, – зітхнула Марія, – тільки за три тижні ще буде.
— Ну, добре, – закотила очі Вірочка, – куплю якусь кофтинку. Знову мені на ринку або в мас-маркеті цьому одягатися! Набридло! Ну чому в інших у моєму віці все є, а я живу, як жебрак?! – і вона, буркаючи, пішла до своєї кімнати.
Мама хмикнула на кухні, але лаяти середню доньку за такі слова не стала. Хоча іншим би за подібне, ой, як дісталося! Але Вірочка була особливою. Вона була винятком! І все було в тому, що дівчинка народилася недоношеною, а в шість років невдало впала, катаючись на велосипеді і пережила клінічну смерть… Лікарі дивом її врятували! І тоді мама присягнулася, що любитиме її найбільше за всіх у світі!
Своє слово тримала міцно. Марія ж у принципі не вважала себе вправі говорити про те, що любов, це одне, а потурання всім капризам і розпещеність – зовсім інше і навіть зайве! Вона просто… Звикла жити так, як жила. І лише несміливо дозволяла собі сподіватися, що одного разу, колись, усе змінилося. Можливо, коли вона виш закінчить…. Або коли вийде заміж і поїде з родини…
Розкривши парасольку і спритно перестрибуючи через калюжі, Марія добігла до зупинки і, сівши на маршрутку під потрібним номером, вирушила на околицю міста. Тут, на вулиці з акуратними котеджами, вона й працювала вже другий місяць покоївкою. В принципі, це був непоганий підробіток! У будинку сімейства Громових була своя постійна прислуга, але Марію найняли як помічницю на літо, бо влітку то вечірки влаштовували, то гості приїжджали, та й діти були вдома…
Щоправда, поки що вдома знаходився лише 20-річний Максим, а хазяйська донька якось відпочивала-подорожувала закордоном. Марія натиснула кнопку домофона і двері у воротах відчинив Дмитро – охоронець, вона пройшла через сад у будинок, там переодягнулася у форму – чорну сувору сукню з білим фартухом, поправила зачіску і пішла виконувати свої обов’язки. Панок, який почався не дуже, продовжився не вдалим днем! Бо до Марії підійшов хазяйський синок.
– Привіт, – усміхнувся він. – Що робиш?
— Бобрів дресирую, – відповіла Марія. – Не видно, чи що? Диван чищу.
– Допомогти?
— Дякую, але я впораюся…
— Може, коли ти закінчиш, ми вип’ємо чашку кави?
Марія закотила очі – Максим знову взявся за своє! Адже вона, здається, не давала йому жодного приводу. І взагалі відразу після того, як він виявив зацікавленість, вона йому пояснила, що ні, її всякі там інтрижки не цікавлять! І хоч він казав, що ні, все всерйоз… Марія йому анітрохи не вірила! Бо це ж було очевидно – що в нього, сина мільйонерів, золотого хлопчика і в неї – звичайнісінького дівчиська, не може бути нічого спільного! Вона просто не хотіла ставати чиєюсь іграшкою.
– Ні, – відповіла Марія.
І хотіла вже додати щось, щоб не бути грубіянкою, але тут у кімнату влетіла старша покоївка Василина.
— Радість яка! Ганнуся повернулася! – сплеснула вона руками, – наша дівчинка вдома!
Марія посміхнулася – вона чула про цю Ганнусю. І зі слів Василини та іншої прислуги, не кажучи вже про самих господарів, ця Ганнуся була найкращою дівчиною на світі! Гарна, як модель, розумна – три іноземні мови, вуз з червоним дипломом, вона була з усіма привітною і не поводилася зарозуміло, допомагала як волонтер у притулках для тварин, жертвувала гроші для старих, а ще вміла готувати, любила вирощувати троянди, займалася спортом…
Загалом, була просто ідеальною! І Марія по-доброму заздрила цій дочці мільйонерів. Але не великим грошам, а тому, що у неї, схоже, була така розуміюча, любляча сім’я, багато друзів, тому, що мала багато можливостей для того, щоб проживати це життя так, як хотілося їй! Втім, Марія заздрила не дуже. Просто, думала вона, у когось одна доля, у когось інша… Таке життя!
– О, сестричка повернулася! – стрепенувся Максим і вискочив із кімнати.
— Ходімо, – потягла за собою Марію Василина, – всі зустрічатимуть її і ти давай, теж! Якраз і познайомитеся!
Марія посміхнулася, знизала плечима і покірно потупала слідом. Їй раптом згадалося, що був такий звичай у Вікторіанській Англії – коли хтось із хазяйської родини повертався з подорожі, то людину зустрічав натовп слуг. Тут було, схоже, так само – прислуга вишикувалася в холі, а потім у двері увійшов шофер – він ніс багаж і разом із ним дівчина. І тут Марія застигла, бо її обличчя… Здалося знайомим. А ця Ганнуся обнялася з батьками та братом, привіталася з усіма і тут, коли черга дійшла до Марії, то хазяйська донька теж завмерла, округлила очі, а потім…
– Марійко? Це ти? – Вигукнула вона.
— Я, – кивнула та, – Ганно… Ти?
– Ой! – змахнула руками дівчина. – Та невже? Ось це… Марійка! Та я ж думала, ти зникла, поїхала і все не знайти!
— Ні, – засміялася Марія, – ось вона я знайшлася, як бачиш!
Ганна, звичайно, помітила, що вона одягнена як покоївка і на мить між ними повисла незграбна пауза, але тут же Ганна знову посміхнулася і повернулася до своїх рідних.
— Мам, тату, Максе, а от, познайомтеся, це та сама дівчинка, яка мене врятувала!
А діло було в тому, що Марія та Ганна познайомилися давним-давно, коли близько семи років тому приїхали в той самий дитячий оздоровчий табір на літні канікули. Це було непросте, елітне місце! Ганні сюди путівку купили, а Марія її виграла, посівши перше місце у конкурсі дитячої художньої школи, яку, до речі, відвідувала з восьми до 14 років, а потім мама сказала, що зайвих грошей у сім’ї немає.
Але поки дівчатка були перші дні на відпочинку, вони навіть не перетиналися якось… А потім керівництво табору вирішило організувати невеликий похід з ночівлею в наметах біля багаття в найближчий лісок. І ця маленька пригода удалася на славу! За винятком одного нюансу, що двоє дівчаток загубилися. Просто одна з них, Ганна, йшла останньою і звернула зі стежки, коли побачила в глибині лісу оленя, а Марія побігла її наздоганяти.
І назад вийти до табору чи знайти групу маленьких туристів до темряви вони не змогли. Дівчаткам, звичайно, було страшно! І Ганна, хоч і була старша на два роки, але дуже швидко почала плакати, панікувати… Марія ж підтримувала її, як могла, поділилася припасованими в кишенях цукерками. Ніч, на щастя, видалася теплою, але все одно їм було дуже погано та страшно! Та тут ще дівчата набрели на маленьке болотце…
Там вони, на жаль, стали свідками такого рідкісного природного явища, як блукаючи вогні. Ганна злякалася страшенно! Кинулася бігти і… Її почало затягувати у болото! Чи глибоко там було? Дівчата не знали… Але злякалися сильно! Марія ж не розгубилася і вхопивши сестру по нещастю за руку, витягла з брудної цієї калюжі… А потім вони побрели куди очі бачать… І тут то їх і знайшли!
Така подія була величезною проблемою для керівництва табору! Воно спробувало все це якось зам’яти, взявши слово зі свого персоналу мовчати… І дівчаток почали вмовляти мовчати і навіть намагалися залякали – мовляв, якщо батькам усе розкажіть, то вони вас під замок посадять і більше ніколи і нікуди не відпустять відпочивати! А потім, так уже вийшло, що буквально наступного дня за Марійкою приїхали батьки.
З’явилася можливість її сестру, Вірочку в село на літо відправити на відпочинок і Марія була потрібна в няньки-супроводжуючі, щоб доглядала сестричку! Так і розлучилися вони з Ганною, до ладу не встигнувши познайомитися… І так уже вийшло, що Ганна про все, що трапилося, батькам розповіла, тільки коли їй було вже 16… А Марія взагалі своїм нічого не говорила!
Тепер же, зустрівшись і впізнавши одна одну, вони страшенно зраділи… А як раді були познайомитися з Марією батьки Ганнусі! І на честь подвійного приводу – повернення спадкоємиці сімейства Громових та зустрічі старих подруг, спішно був накритий стіл… Загалом, цього дня Марія до ладу й не працювала! А потім, надвечір уже, коли збиралася додому, то Ганна покликала її за собою, щоб поговорити потай.
— Слухай, – сказала вона, – ти не ображайся, будь ласка! Але, у тебе матеріальні труднощі у житті, так? Я про те, що ти покоївкою працюєш…
Марія не звикла, та й у принципі не вміла скаржитися стороннім на життя. Але Ганна… З Ганною все було інакше! І вона, правда, таки не скаржачись прямо, але відповіла, як є, що так – сім’ї потрібні гроші, так що так, підробляє.
— А дай, будь ласка, номер картки, – сказала Ганна.
Марія застигла. Що їй щойно запропонували? І вона все-таки образилася.
– Та ти чого! – кинулась миритись Ганна, – я просто допомогти хочу! І якщо тобі легше так буде… То повернеш потім, коли зможеш!
— Ні, – надулась Марія, – мені й так твої батьки добре платять.
— Завжди була вперта, так? – усміхнулася Ганна, – гаразд… А можна хоча б тобі свого стоматолога порекомендувати? Він із зубками просто дива творить! Давай я про твій візит домовлюся, гаразд? Просто, розумієш, у нього прийом розписаний на три місяці наперед, але за знайомством.
На це Марія погодилась, а потім, оскільки зуб нив – вона і на нього поскаржитися встигла, погодилася і на те, щоб взяти гроші в Ганни в борг для лікування. Загалом одна проблема була вирішена і Марія була дуже, дуже вдячна за допомогу! А потім, за кілька днів, коли Марія виходила з університету – сесія майже закінчилася, перед нею загальмувало червоне спортивне авто.
– Марійко, привіт! – помахала їй Ганнуся.
– Привіт! – Зраділа вона подрузі.
Ганна під’їхала до закінчення занять навмисне – вона попросила Марію сходити з нею на шопінг.
— Мені здається, у тебе дуже гарний смак, – сказала дочка мільйонерів, – ти ж у художній школі займалася! Допоможеш мені вибрати сумочку?
Марія кивнула – чому б і ні? Але знала б, чим це обернеться! Справа ж була в тому, що коли Марія тоді йшла з будинку, то її подруга помітила все – і заштопану куртку і ботильйони, у яких каблук майже відвалювався, а підошва – майже відклеювалася. Та й сумка в Марійки вже потерлася, облізла. Ганна, до речі, повезла подругу не до торговельного центру, а на тиху вуличку у центрі міста, з обох боків якої тяглися брендові магазини.
Марійка в житті не була в таких місцях! І так, злякалася, коли в першому ж бутику на неї так… Так подивилися продавщиці! Загалом, неважко було здогадатися, що вони б її виставили! Але з Марією була Ганнуся. Яка, теж було ясно – тільки в таких місцях і звикла вдягатися. Ганна покрутилася перед дзеркалом із парою сумочок.
— А ти яку б вибрала, ну, для себе, наприклад? – раптом спитала вона у Марійки.
— Он ту, пісочну із перлинними ремінцями.
– Ясно, – кивнула Ганна – це щоденна модель… А якщо на вихід?
— Он ту! Яка смарагдово-зелена і мені здається, до неї ще потрібні аксесуари… Наприклад, ремінь у тон. Тобі дуже піде!
— Ніііі, – посміхнулася Ганна, – я ж про тебе питала!
– Але, – розгубилася Марія, – я думала, ти просто про мій смак.
– Правильно! Ось під твій смак і купимо. Тобі! Несіть на касу, – веліла вона продавщицям.
– Що?! – Округлила очі Марія, – ні, я не можу прийняти …
— Нііі, – знову посміхнулася Ганна, – і якщо відмовишся, то я ображусь! Невже я просто не можу порадувати свою найкращу подругу? Та після того, як ти мене на болотах врятувала, це менше, що я можу тобі зробити!
Загалом, як не відбивалася Марія, а цього дня вона стала володаркою і тієї, і іншої сумочки, і ременя до неї, а ще трьох нових пар взуття, одного літнього тренчу кольору фуксії, сукні відтінку вишні з вершками та ще брючного костюма …У житті її ніхто так не балував! І так, Марії було якось соромно… Але ще так радісно, так голова паморочилася, ніби вона була малечею і їй в магазині іграшок дозволили вибирати все, що душа забажає!
Такого, до речі, з нею ніколи в дитинстві не було, але вона була свідком того, як одного разу батьки виконували всі бажання Вірочки в магазині іграшок. Тому що Вірочка на їхню думку цього, звичайно ж, заслуговувала на… І якось так сталося, що Марія стала тепер дуже часто бачитися з Ганною. Вони разом пили каву і їли тістечка. Вони ходили в кіно та в зоопарку побували… А ще не раз до них приєднувався Максим.
— Ти ж знаєш, що мій брат у тебе закоханий? – якось сказала Ганна.
А потім, коли Марія почала відбиватися, мовляв, це неможливо, адже вони не підходять один одному… То Ганна почала її з таким запалом переконувати у зворотному!
— Просто дай йому шанс, – сказала вона наприкінці, – він хороший хлопець!
І тоді Марія здалася. І прийняла запрошення від Максима сходити на справжнє побачення. Щодо роботи Марії в особняку Громових, то вона більше не приходила, щоб працювати покоївкою, тому що мама Ганни їй сказала, що це безсовісно, щоб рятівниця їхньої доньки у служницях ходила! А тато Ганни просто вклав у руку Марії конверт із грошима і сказав, що це позика. І що повернути можна без відсотків і хоч за сто років!
І як тут було відмовитись? І, звичайно, всі ці зміни в житті Марії не могли залишитися непомітними для її родини. От тільки… Там реакція на те, що вона дружить з мільйонерами, була неоднозначною! Тобто спочатку її матері це не сподобалося страшно! Тому що Тамара вважала щиро, що багаті люди – злі та грубі, а отже, негативно впливатимуть на Марію, але коли вона дізналася, що вони допомогли грошима… То свою думку змінила!
– Дай сюди, – сказала вона, банально вихоплюючи цей конверт, – будуть у мене лежати, для надійності! А то, знаю я, як ти можеш усе витратити… Он, шмоток собі нахапала, дорогих духів! А нічого, що ми майже голодуємо? Он, курку на чотири дні ділимо!
Марія спробувала пояснити, що речі – це подарунки… Мама хмикнула. Марія, до речі, пояснила сім’ї, звідки в принципі ця дружба взялася. І єдиною, до речі, людиною, яка більш-менш спокійно до цього поставилася, був її батько.
— Ну, дружи, поки можна, – сказав він, – тільки пам’ятай, що вони інші люди!
А ось Вірочка … Ох, Вірочка була зовсім не рада за сестру! Вона одразу ніби… Образилася на Марію! І сказала відверто, що так, їй завидно!
— Чому все тобі завжди дістається? – закотила істерику Вірочка, – і волосся в тебе в’ється, а в мене пряме, і в школі ти краще вчилася! А тепер ще, – скривилася дівчина, – вийдеш заміж за мільйонера і поїдеш від нас, кинеш у злиднях!
Скінчилося все тим, що Вірочка погодилася помиритися лише за умови, що Маша віддасть їй ту саму смарагдово-зелену сумку. Марія й віддала! Хоча й шкода було страшно – їй самій ця сумочка так сподобалася. Втім, втрата сумочки здавалася такою дрібницею на тлі того, що Марія нарешті пішла на перше у своєму житті побачення! І все було так гарно і романтично – столик у ресторані, тиха музика, а за панорамними вікнами вид на річку…
– А тепер зізнайся, – сказав Максим за десертом і зазирнув в очі Марії. – Ти в мене закохана?
– Так, – відповіла вона і відчула себе найщасливішою дівчиною на світі! «Невже, – подумалося їй, – як у казці опинилася? І це все зі мною насправді?»
О так, все було реально! Ось тільки казка раптом із доброї та світлої перетворилася на жорстоку та страшну, бо раптом з-за сусіднього столика піднялося двоє хлопців і попрямували до них.
– Вітаю, Максе! – усміхнувся один із них. – Все, ти виграв!
— Максиме, – розгубилася Марія, – що… Що відбувається? Хто це?
А її прекрасний принц раптом подивився так… винувато? І водночас холодно.
— Маріє, вибач, – тяжко проковтнув він, – але… Я тебе не кохаю. Це було… Парі.
– Посперечалися ми з ним, – сказав інший хлопець, – що він зможе спокусити будь-яку, розумієш? Ось він сказав, що нова покоївка до них додому прийшла працювати, ну, ми і дали задання – щоб закохав тебе в себе! Ось і все.
— Пробач, – повторив Максим, – я тоді ще не знав, що ви з Ганною знайомі і що ви з нею подружитеся! А потім… Я не мав вибору! Я не міг, порушити це слово, розумієш?
Ніколи раніше Марія не переживала такої зради і ніколи раніше вона не відчувала такого душевного болю! Вона, як кажуть, усі очі собі виплакала і навіть гикати почала через істерику, вона замкнулася у своїй кімнаті і відмовлялася з кимось розмовляти. Мама та тато вже подумали, що з нею якесь нещастя страшне сталося!
– Доню! Та не рви душу нам! – попросив батько. – Що там сталося? Ти завагітніла, чи що?
– Що?! – прилетіла на його припущення мати. – Та ти збожеволів?! – пара хвилин тиші і вона забарабанила у двері Марії з подвоєною силою. – Батько має рацію? Ти що, у подолі принести задумала?!
Але Марії було глибоко байдуже, що там собі уявляють її батьки. Їй взагалі до думки всієї Землі більше діла не було! Їй хотілося просто, ну, можливо, впасти в якусь сплячку на пару сотень років, щоб забути і відпочити? Бачила Марія в одній передачі про природу якихось крихітних істот, які чи то в пустелі, чи в холодних широтах жили і вміли, у разі приходу найнесприятливіших умов впадати в анабіоз…
Чи можливо те, що коханий чоловік із тобою жорстоко погрався та обманював із самого початку, вважати за несприятливі умови? Марія не знала. З дивних, дуже дивних роздумів її вивів знайомий голос – до них додому прийшла Ганна. І ось з нею Марія погодилася поговорити! І так, вона повірила Ганні в тому, що вона нічого не знала про те, що задумав Максим. Його сестра була шокована.
– Я ніколи більше не покохаю, – пробурчала Марія після того, як наревілася нарешті на плечі подруги, – ось, до самої пенсії сама буду! І потім теж…
– Не кажи так! – похитала головою Ганна. – Ти ще обов’язково будеш щаслива, повір! І заміж вийдеш і я спіймаю твій букет, коли кидатимеш його, домовилися? А про Максима не хвилюйся, – додала вона похмуро, – я з ним розберуся! Я обов’язково дізнаюся, як він до цього додумався! Він так просто у нас не ходитиме і життю не радітиме!
І хоча Марії все ще було боляче в емоційному плані, але вона потихеньку, день за днем, почала приходити до тями. Батько, до речі, сказав теж, мовляв, не хвилюйся, раз покинув, значить, не цінував і не вартий тебе був! Мама була більш категорична і заявила, що це було передбачувано, адже не буде ніколи мажор із простою дівчиною!
— Заради тебе, – сказала Вірочка, – не було чого носа задирати! Теж мені, принцеса!
Через кілька днів, спілкуючись з Ганною, Марія дізналася про те, що Макс ніби шкодує, кається у всьому і хоче сам особисто попросити вибачення.
– Давай так, – зітхнула Марія, – передай йому, що я пробачила, але розмовляти нам більше нема про що. Не треба! Просто… Нехай тепер ми підемо своїми дорогами та крапка!
А літо тим часом хилилося до осені. У Марії у виші розпочалася сесія і на тлі непростих заліків та суворих викладачів, сердечні проблеми якось почали взагалі забувати. Вчилася, Марія, до речі, непогано. Ось тільки вона ніколи не хотіла стати менеджером! І обрала цю професію виключно на вимогу батьків. Якби в Марії вистачило сміливості робити все по-своєму, то вона пішла б вчитися на гончара!
Цим вона хотіла займатися скільки себе пам’ятала, але, на жаль, у мами була інша думка – професію треба здобути серйозну, солідну! А батько… Ну, він у принципі завжди був із мамою заразом. І вважав, що нехай вони і бувають дуже суворі зі своїми дітьми, за винятком Вірочки – вічного виключення з правил, але ті потім, коли виростуть, пристойними людьми стануть і добре влаштуються в житті, тож їм подякують.
В середині зими Ганна допомогла Марії влаштуватися на підробіток – в одній із фірм, що належать її батькові, знайшлася відповідна маленька вакансія у відділі реклами, але зміни торкнулися не лише роботі. Тепер вона і не без позитивного впливу своєї подруги стала… більш незалежною та сильною. І, наприклад, перестала всю до копієчки зарплату віддавати батькам. Їм це, до речі, взагалі не сподобалось! Але Марія стояла на своєму.
— Я доросла людина і мені потрібні свої власні гроші, – сказала вона одного разу, – я і так даю на комуналку, на харчування, щоб мама готувала всім, допомагаю з братами та сестрами… Але ж я не верблюд, щоб тільки за корм працювати!
— Зовсім з’їхала з глузду, – пробурчала Тамара, коли донька пішла до своєї кімнати. – Кого ми тільки виховали, а?!
А потім настала весна. Природа довкола прокидалася. Вірочка закінчила школу. Постало питання про те, де їй здобувати вищу освіту. І тут…
— У якому сенсі, на дизайнера?! – Вигукнула Марія.
Вона була просто шокована, коли почула, що батьки, виявляється, взяли кредит заради того, щоб сплатити Вірочці навчання в університеті з творчої професії.
– А що? – Розвела руками Тамара, – твоя сестра дуже талановита! Пам’ятаю, ще коли до дитячого садка ходила, ми з нею таку листівку до Восьмого березня змайстрували для виховательки!
— Все життя мріяла розписувати порцелянових півників і всякі тарілки з вазочками, – додала Вірочка і так подивилася на Марію, що все остаточно стало ясно.
Ну, звісно! Це була така витончена і вправна помста від сестри за те… Ну, наприклад, за те, що Марія завела собі подружку-мільйонерку! І за все інше в житті теж… Бо взагалі-то, ніколи Вірочка нічим творчим не хотіла займатися! Максимум її мрій полягав у тому, щоб попрацювати десь в офісі і потім знайти собі заможного чоловіка.
— А чому, – у Марії, як кажуть, грудка стояла в горлі, – чому не можна було для мене кредит на навчання взяти, коли я просила? Адже я… Я ще раніше казала, що не хочу на менеджера вчитися! Це тому, – вона сумно посміхнулася, – що Вірочка – особлива? Ваша улюблениця?
Батьки дуже образилися такі слова! Вірочка заявила, що нічого заздрити і так надто добре декому живеться! Загалом вийшла невелика сварка… Але потім помирилися – сім’я вусе ж таки! І Марія якось навіть уже не стала мучитися з приводу того, що невдовзі батьки записали Вірочку на дорогі курси з гончарної майстерності. Гаразд, вирішила вона, яка мені взагалі різниця? Це чуже життя і навіть якщо сестра все це навмисне затіяла … Ну і нехай!
– Марія, нам треба серйозно поговорити, – сказала якось їй мама і повела на кухню, де вже на них чекала Вірочка.
І ось у чому була справа – виявилося, що у художній школі влаштовували конкурс, на якому учні мали представити свої роботи. І Вірочка дуже хотіла не лише брати участь, а й перемогти! Але для цього у неї було замало здібностей, тому конкурсну роботу потрібно було зробити Марійці, а потім Вірочці тільки й залишалося, що видавши її за свою власну, посісти перше місце!
І взагалі, першим поривом Марії було відмовитися, але вона так часто у своєму житті погоджувалася на те, чого хотіла від неї сім’я… Та ще останнім часом настрій був такий огидний і всі мучили думки про Максима, що вона, аби, от просто дали спокій уже, погодилася!
– Добре, – зітхнула вона, – розмалюю я страву, домовилися!
— Марійко, ти що, зовсім збожеволіла? – Ось так відреагувала Ганна на розповідь подруги про майбутній конкурс, – ні, я просто повірити в це не можу!
— Та я сама знаю, що неправильно все це, – зітхнула Марія, – тільки інакше як? Я й так для мами – найневдаліша її дитина, а для Вірочки – особистий ворог! Ну, розмалюю я цю тарілку нещасну, від мене, як то кажуть, не убуде…
— Ні, убуде! – вигукнула з таким почуттям і так голосно Ганна, що на них зиркнули з-за сусідніх столиків – подруги сиділи в кафе-кондитерській, – по-перше, – почала перераховувати Ганнуся, – тобою знову зневажають. По-друге, ти готова обдурити сторонніх людей? Журі конкурсу, інші учні цієї мистецької школи… Марія, вибач, але це на тебе взагалі не схоже! Загалом, хочеш мою пораду? Відмовся, поки не пізно. І вже вибач, але начхати, що твоя сестричка образиться! Не маленька вже повинна розуміти, що до чого!
— Дякую, – посміхнулася Марія, – я обов’язково про все подумаю!
І вона справді про все подумала… Дуже добре подумала! А потім Марія попросила у сестри тарілку, яку, до речі, Вірочка майже сама зробила – кожен її крок скеровував викладач художньої школи, і взялася розписувати. І в розпис цей Марія вклала весь свій талант, все своє натхнення та всі свої навички! А потім нарешті настав той день, коли в художній школі мали оголошувати переможців… І ніхто не здивувався, коли перше місце посіла Віра.
– Просто вражає! – сказав директор школи, ділячись своїми враженнями про конкурс із одним із спонсорів цієї події – бізнесменом, який володів фірмою, яка продавала всілякі товари для творчості дітей та дорослих, – така неймовірно обдарована дівчина! А мені ще казали, що вона найслабша у своїй групі…
Вірочка, звичайно, була дуже рада опинитися в центрі уваги. Тамара та її чоловік фотографували доньку там і тут, а потім Вірочка піднялася на невелику сцену, щоб сказати слово перед тим, як їй вручать грамоту та символічний приз.
— Дякую, – прощебетала вона зі сцени, – я не чекала, правда! Для мене все це…
І далі Вірочка заговорила про те, наскільки вона рада, що зуміла проявити себе через творчість, а також про те, що цієї перемоги в конкурсі не було б без підтримки рідних.
— І особливо я вдячна моїй сестрі Марії! Вона, знаєте, свого часу теж хотіла зайнятися чимось творчим… Але, мабуть, таланту в нашій сім’ї вистачило лише на одну людину! – і Вірочка сама ж розсміялася своїм жартом.
І тут Марія зробила те, що взагалі не було передбачено конкурсною програмою – вона піднялася на сцену та забрала у Віри мікрофон.
– Усім добрий день! – посміхнулася вона до зали, – моя сестра вже багато чого сказала, але, гадаю, я теж маю що додати! Знаєте, я справді у свій час не могла уявити, що стану кимось іншим, крім гончаря. Мені здавалося, що це моє покликання створювати горщики, тарілки, статуетки, загалом, усі ті чудові вироби, для яких придатна глина!
Мені хотілося творити і приносити у цей світ щось прекрасне… Але потім мені пояснили, що так не можна жити. Мені сказали, що я маю бути серйозною і пообіцяли, що я одного дня дякуватиму за те, що не дали мені збитися зі шляху…
А починаючи з наступних слів, промова Марії кардинально змінила свій настрій, бо вона, анітрохи не соромлячись того, що її слухає натовп незнайомців, раптом оголосила про те, що так, вона свого часу просила у батьків грошей на платне навчання у виші, а коли вони відмовили – готова була спробувати і на бюджет вступити, але потім послухалася в тому, що треба піти на менеджера.
— Але я вже відрахувалась з університету, – повідомила Марія новина і щасливо посміхнулася, – годі робити те, до чого, як то кажуть, душа не лежить! На наступний рік поступатиму на бюджет, думаю, встигну добре підготуватися!
– Марійко! – Підійшла до неї Вірочка. – Ти що робиш? До чого тут ти?! Це мій день, взагалі-то!
– Твій, – Марія зустрілася з нею поглядом і від цього погляду сестра позадкувала, – і тобі час подорослішати сестричка! І ти мені ще пробачиш, повір і витягнеш з цього урок!
— Про що ти… – розгубилася Вірочка.
А Марія продовжила. Вона попросила вибачення перед слухачами за те, що забирає час, а потім… А потім виклала всю правду про те, як її попросили допомогти з розписом тарілки. Слухачі, звісно, ахнули! І що далі почалося… Директор та власник художньої школи поспішив вивести Марію зі сцени. Вірочка розридалася і втекла геть, а батько кинувся за нею. Тамара кричала, що Марія дурепа невдячна і як вона посміла взагалі?!
Інші учасники конкурсу схвильовано переглядалися… Сама ж Марія вибачилася перед організаторами і пішла з гордо піднятою головою. У сім’ї Марії і раніше траплялися сварки… Але ніколи вони не були такими запеклими та затяжними! З нею не розмовляли чотири доби…
І на якийсь час Марія взагалі переїхала в гості до Ганни. Для душевного спокою, так би мовити! Подруга, до речі, Марію частково підтримала… Але й посварилася теж гарненько, бо вважала, що не обов’язково було влаштовувати ось таку негарну публічну виставу!
— Ти могла б напередодні сказати сестрі та матері, що передумала, – висловила думку Ганна. – Все ж таки перед такою кількістю людей Віра зганьбилася…
— Вона мене теж при людях ганьбила, траплялося, – буркнула Марія.
– І як? – примружилася Ганна. – Тобі полегшало?
– Ні, – зітхнула Марія, – сказати якщо чесно, то я ще гірше себе почуваю!
— Але ж не пізно все виправити, як гадаєш?
— Можливо…
І це виявилося правдою – через деякий час Тамара сама звела разом своїх дочок і сказала, що їм обов’язково треба пробачити одна одну, бо ось так – порізно, неправильно жити, адже вони сім’я!
— І я сподіваюся, що ти нас з батьком ти теж пробачиш, – додала скромно Тамара. – Все ж таки ми просто хотіли, як краще… Але якщо ти зараз на цю свою глину підеш, то ми не будемо проти!
— Ви б не могли мене зупинити, – відповіла Марія, – але я щиро вдячна вам за підтримку!
І поступово взаємини у сім’ї Марії стали потроху налагоджуватися. Вірочка передумала вчитися на творчу професію і зайнялася тим, що їй тепер по-справжньому було цікаво – психологією. Вона тепер вважала, що це допоможе не лише заробити, а й у майбутньому будувати здорові взаємини із чоловіком та своєю родиною. Так, у Вірочки віднедавна змінилися життєві пріоритети. А Марія таки поговорила з Максимом.
Це було справді необхідно – все залагодити, щоб далі при випадкових зустрічах не виникало незручних пауз з косими поглядами і щоб у принципі вони могли рухатися далі, але нової історії кохання між Марією та Максимом не сталося. І справа була зовсім не в образі. І не в різниці у соціальному становищі. Просто виявилось, що у Максима вже з’явилася дівчина, до якої він був небайдужий.
Марія була щиро рада, коли хлопець оголосив, що вони скоро одружаться, але й вона не довго залишалася сама – у неї закрутився роман із одним другом родини Громових, з яким вони познайомилися якось на барбекю, влаштованому на подвір’ї особняка.
І хоча цей чоловік був старший за Марію майже на 15 років… З них у результаті вийшла гармонійна і щаслива пара, а потім, коли Марія кидала букет нареченої, його, як і передбачалося, спіймала Ганна! І вона вийшла заміж менше, ніж через рік і теє за одного із друзів родини.
