Ми зустрічалися на той час уже два роки, і одного разу, коли я йшла до нього на зустріч, на вулиці мене зупинила його колишня однокласниця, яка до нестями його кохала в шкільні роки. І розповіла, що вони були на зустрічі випускників, про що я нічого не знала, і він проводив її додому.
Нібито запрошував на футбол, на що вона запитала, чи не буде проти його дівчина. Він відповів, що в нього немає дівчини. Я в сказі пішла до нього, питала, чи правда це. Він сказав, що правда, але що він нікуди її не запрошував, тільки проводив, і то тому, що його попросили.
Я закотила істерику, сльози падали з очей. Тоді для мене це було дико. На що він не став мене заспокоювати, а лише пішов. Після я сиділа на вулиці й думала, потім вирішила зателефонувати подрузі. Сказала, що зараз прийду з пляшечкою. Зайшла в магазин, а звідти виходить він, з сестрою, і з пивом.
Я з нею привіталася, а він пройшов далі як ні в чому не бувало. Прийшла я до подруги, посиділи, поговорили. Легше мені не стало, хотілося напитися, а в мене тоді два найкращих друга були і ми чудово вчотирьох завжди гуляли.
От я й вирішила зателефонувати їм, думаючи, що прогуляюся з ними, відволічуся. Один був недоступний, я зателефонувала іншому. Він каже: приходь, звісно, ми там-то. Прийшла, ми випили, потім хтось подзвонив і покликав на проводи. Ми пішли.
Загалом, там теж трохи випивали, і в підсумку якось так вийшло, що ми чекали на машину, яка відвезе нас у військкомат. Я до друга повернулася запитати, що це буде за машина, а він нахилився і поцілував мене. Зрозуміти я тоді нічого не могла. Адже там були знайомі мого коханого! Я сторопіла.
Машини не було, і ми пішли пішки зі ще кількома людьми. Цілувалися. Сама не знаю, що це було, як я могла піддатися на таке. Вранці прокинулася – і серце калатало, я зрадниця! І тут дзвінок від коханого – йому вже розповіли.
Загалом, я вимолила прощення з горем навпіл, тому що це було неусвідомлено, під дією алкоголю. Мій друг пішов в армію через день, ми були в нього на проводах разом, але ми втрьох не розмовляли толком. Він дзвонив і просив вибачення у мого коханого. Майже через рік я завагітніла.
Радості від “тата” не побачила. Ми вийшли на вулицю, прогулятися, поговорити. Він одразу сказав про те, що треба позбутися дитини, і що іншого виходу немає. Я відмовлялася, плакала, він психанув і поїхав із друзями. Я сиділа у дворі і намагалася зрозуміти, що відбувається.
Тут мені дзвонила його сестра, заявила,, що я маю піти до лікаря, бо їхній сім’ї моя дитина не потрібна і допомоги не буде. Я повільно божеволіла, слухаючи це все. Через кілька днів, коли я знову йому зателефонувала, він мені сказав, щоб я про нього забула. Я практично померла.
Не їла, не пила, ні з ким не розмовляла взагалі, на роботі нічого не робила, цілодобово не спала. Я не могла зрозуміти. Через деякий час сходила в лікарню, щоб позбутися дитини. Взяла такий гріх. Усе б нічого, він навіть не думав повертатися, не дзвонив, не питав, як я.
Я сама благала повернутися, Господи, навіщо? Він говорив, що мама і сестра проти наших стосунків, ми можемо бути лише друзями. З горем навпіл я його повернула знову. І тут ми дізнаємося, що йому через три тижні в армію.
Його сім’я проти, щоб я там була, тому я не привіталася з його сестрою. Для неї це було приниження, але я не могла сказати їй “привіт” – адже це вона його проти мене підмовляла!