Мама, як так, він же обіцяв мені, він бігав до мене щодня, ми ж 10 років прожили, ти ж сама все бачила.
А ті бабки, те зілля шо вони давали, настоянки, я все ж робила як треба, як написано. Я не розумію, мамо, чому так.
Дарина казала ці слова і судорожно перебирала папірці з написаним від руки текстом. Там “бабці” дійсно писали їй рецепти як опоїти та втримати біля себе Андрія.
І діяло ж, 10 років діяло. Він покинув жінку і дитину і пішов до Дарини, без нічого. В одних штанях та кросівках.
Колишня дружина сама йому речі зібрала. В Дарина дочка була, Саша, вона і нею намагалася Андрія втримати, та не виходило все.
Пів року тому він на роботі познайомився з жінкою, дівчиною, на 13 років молодшою, а тепер вона при надії, вже 4 місяць.
“Так швидко” – рвала на собі волосся Дарина. Ми 10 років не могли, а тут таке. Мати втішала її, хоча й сама розуміла, що розплата ось вона, за все що її дочка натворила.
Дарина знову пішла до бабки, щось шепотіла, клала під ліжко в ті рідкі дні, коли Андрій все ж приходив додому.
Таки здолала, він повернувся. Та вистачило його всього на кілька днів. Він не хотів йти, йому так погано було коли виходив за хвіртку дому, але чим далі був від хати, де його поїли, тим менше туди хотілося вертатися.
-Господи, дай мені те, що мені треба, що краще для мене і вибач мені мої помилки. Андрій підводив очі до неба і просив, щоб хтось там, хто загнав його в глухий кут, допоміг знайти рішення.
Поки одна Дарина бігав по бабцям, інша вимолювала прощення у ікон, за те що з одруженим зійшлася, просила здоров’я для дитини. І таки випросила.
Через пів року народився маленький Андрійко, а ще через рік Марійка. Іноді Дарина проходить повз їх будинок, в надії що поговорить з Андрієм.
Тоді Бог відводить лихо від їх дому, бо тільки йому краще знати хто на що заслужив.
