– Іване! Ми з тобою п’ять років разом! І діти в нас ростуть! Та що ти таке кажеш узагалі?!
Олена виходила заміж за Івана по любові. Молода, щаслива, окрилена, вона уявляла собі життя, сповнене тепла і взаєморозуміння.
Через два роки після весілля Олена подарувала Івану сина.
– Дружина в мене золота! І будинок у порядку, і сина подарувала! І навіть дерево за мене посадила: у матері в саду! А які вона солить огірочки!- хвалився Іван.
– Залишилося тільки будинок побудувати, – із заздрістю відповідали друзі Івана. Їхні дружини були не такими ідеальними, як Олена.
– Будинок побудуємо. Усьому свій час. Спочатку хлопця виростимо.
Поки Олена сиділа в декреті з першою дитиною, Іван працював, забезпечував сім’ю, приносив гроші, купував подарунки. Він пишався своєю роллю добувача і не раз жартував:
– Золота дружина повинна тільки виблискувати.
Олена тоді сміялася, радіючи, що вони з чоловіком ідеально розуміють одне одного.
– На роботу-то збираєшся виходити, невістко? – не раз запитувала свекруха.
– Я реалізувалася в материнстві. Може, взагалі не вийду. Буде синочкові три роки, підем за другим. А там дасть Бог і за третім.
– Куди тобі стільки? Хочеш на Івана мого три “соплі” повісити?!
– Як ви можете так про онуків?!
Олена тоді дуже образилася на свекруху. Вони перестали спілкуватися, і Олена навіть не дозволяла синові бачитися з бабусею. Але Іван наполіг, і жінка пом’якшала.
Івана підвищили, все в родині було добре. Перша дитина росла спокійною і здоровою, маму й тата не напружувала.
– Я хочу доньку, – сказала Олена. Іван погодився.
Через деякий час Олена була при надії.
Малятко з’явилася на світ раніше терміну. Слабка, хвороблива і постійно кричала , вона не давала спокою молодій матері з найперших днів.
– Треба було краще обстежитися. – Кинув Іван, коли зрозумів, що дитина нездорова.
– Іване, вона виросте і все мине. Треба просто перечекати… – тихо заспокоювала Олена. Їй і самій не вистачало розуміння та підтримки: чоловіка немов підмінили. Він відмовлявся підходити до доньки й дедалі частіше висловлював невдоволення.
Після появи другої дитини життя Олени змінилося. І нехай перший син був спокійним, він теж вимагав уваги.
Вічні недосипання, турбота про дітей, обмаль часу на себе – все це позначилося і на зовнішності, і на настрої жінки. Через постійний стрес у Олени стався гормональний збій, і вона погладшала.
На додачу до цього, повністю присвятивши себе материнству, дружина стала несхожою на себе: надавала перевагу зручному, але не надто витонченому одягу, прибрала манікюр, щоб не травмувати дитину, і, забула про те, що вона не тільки мати, а й жінка.
– Іване, я тут жінку бачив у парку, – сказав якось раз друг чоловіка. – Іду і бачу: посміхається мені в усі свої 32.
– Так? І хто це був? – без особливого інтересу запитав Іван.
– Дружина твоя. Я, якщо чесно, твою Оленку не впізнав. Вона набрала дуже… – не думаючи про пристойність, заявив друг. – Тітка якась стала. А була яка! Ми тобі всі заздрили!
Іван подивився на друга і нічого не відповів. Він і сам бачив, що дружина стала іншою. Такою, з якою він би ніколи не одружився.
Щоправда, варити смачні борщі вона не перестала, а огірочки в неї були все такі ж смачні й хрусткі. Але хіба це мало сенс, якщо сама Олена вже не була такою, як раніше?
Спочатку Іван мовчав. Потім почав відпускати їдкі зауваження:
– Ти раніше хоч намагалася мати гарний вигляд…
– У мене просто немає на це часу, – втомлено відповідала дружина.
– Ну так. На їжу в тебе час є, а на себе – ні, – відсуваючи від дружини тарілку з млинцями, невдоволено говорив Іван.
– Дай мені поїсти! Ранок – це єдиний раз за день, коли я можу спокійно поїсти! Потім у мене тільки перекус, якщо вдасться перехопити щось!
– “Перехопити”, “поїсти”! Та ти не жінка стала, а свиня! Тільки й носишся з донькою як курка з яйцем!
Олена заплакала.
Ці слова різали болючіше за ніж.
І якщо раніше Олена намагалася вдавати, що не помічає холодності, яка з’явилася у стосунках, що це просто період, який мине, то тепер їй стало нестерпно боляче.
– Навіщо ти ображаєш мене?
– Та забудь. Це не образа. Просто зірвалося, – Іван спробував вибачитися, але вийшло досить невдало. Олена зачинилася в спальні й продовжила плакати. Апетит пропав.
З того дня Іван ще сильніше віддалився. Дедалі частіше затримувався на роботі, дедалі рідше торкався дружини, а якщо так складалося, що вони ночували в одній кімнаті, то чоловік лежав на краю ліжка, ніби чужий.
Утім, Олені ніколи було думати про це. Вона опікувалася дітьми і так втомлювалася за день, що засинала, ледь торкнувшись подушки.
– Може, вам няню найняти? – запропонувала мати. – Тобі б своїм здоров’ям зайнятися…
– Я б не хотіла, щоб моїх дітей чужа жінка виховувала.
– Ніхто їх виховувати не буде. Це просто розвантажить тебе. Ти коли востаннє перевіряла гормони?
– Давно…
– Олено, не можна себе запускати. Потім уже нічого не допоможе.
Слова матері вплинули на доньку. Олена вирішила перевіритися, і їй поставили невтішний діагноз. Потрібно було проводити довгу терапію, а можливо, навіть робити операцію.
– Нам потрібна няня, – сказала Олена Івану того ж вечора.
– Ні. Я, по-твоєму, стільки працюю, щоб жінкам стороннім платити? Наші діти,сама сиди з ними.
– Але мені треба лікуватися…
– Старшого в садок. Молодшу теж прилаштовуй. Мені все одно, як хочеш вирішуй свої проблеми.
– Але ж ми сім’я…
– Я свою роль виконую – гроші приношу.
– Іване…
– Питання закрите.
Олена передала розмову матері й та запропонувала свою допомогу.
– Сама з дітьми сидіти не можу, але грошей на няню дам.
Олені пощастило: вона досить швидко знайшла підходящу няню, і вже за тиждень жінку визначили в лікарню на денний стаціонар.
Щоправда, “полежати” спокійно їй не вдалося: зателефонувала свекруха.
– Ти що надумала? Тобі Іван чітко сказав: няньок у вашому домі не буде! І що ж я бачу? Чужа тітка з моїми онуками на вулиці!
– А ви самі, що не запропонували допомогу? Знаєте, що в мене проблеми…
– У мене теж були проблеми, коли я сина ростила! І нічого, впоралася! А ти, безсоромна і ледарка! Чоловік працює, а вона його гроші на няньок спускає!
– Я не байдикую, а лікуюся…
– Усі хвороби від порожньої голови! Нікчемна ти дружина і мати!
– Так, звісно. – Олена зрозуміла, що продовжувати діалог марно. – Не хвилюйтеся, шановна, гроші на няню мені мама дала. Ваш синочок жодної копійки на няньку не виділив. А тепер прошу пробачити. Здоров’я вам і розуму світлого!
Усередині все кипіло. Олена ледь заспокоїлася, зрозумівши, що шкодить собі, здіймаючи нерви. Номер свекрухи вона заблокувала і вирішила, що бабуся недостойна бачитися з онуками.
На диво, Іван, дізнавшись про няню, не став скандалити. А може, зрозумів, що дружині зараз потрібен час на лікування. Та й теща допомогла, приходячи у вихідні.
На деякий час ситуація налагодилася. Щоправда, няню довелося поміняти: молода різко звільнилася. Але незабаром знайшли нову.
Через три місяці терапії в Олени нарешті сталася ремісія.
Діти цілком звикли до нової няні, і Олена, повернувшись до нормального життя, зрозуміла, що можна спробувати вийти на роботу.
– Я виходжу на півдня. Засиділася я в декреті. Оплачуватиму послуги няні сама, а скоро старшого в садок візьмуть і взагалі буде легше, – сказала вона чоловікові.
Той знизав плечима. Між ними не налагодилися стосунки, але настрій чоловіка був набагато кращим, ніж раніше. Він навіть почав посміхатися Олені.
– Як у вас із чоловіком? – запитала одного разу мати Олени.
– Та ніби непогано. Він задоволений ходить, напевно, радий, що я одужую. Та й діти підросли трохи, уже не так важко. Та й няня друга краща за першу. Мабуть, криза сімейного життя позаду…
– Ясно… – тон матері Олену не насторожив. А даремно.
Олену в той момент турбувало повернення до роботи. Уперше за довгий час вона знову почувалася не просто матір’ю, а самостійною жінкою.
Олена купила собі новий костюм. Щоправда, в колективі її не впізнали. Все ж надмірна вага і наслідки хвороби позначилися на жінці не найкращим чином. Але загалом, Олені здавалося, що життя налагоджується.
– Думаю, що я запишуся у фітнес-клуб. Через півроку, коли молодша стане ще більш самостійною, – ділилася вона планами з чоловіком. Той кивав, думаючи про своє.
– Іване, а може, сходимо куди-небудь?
– Навіщо?
– Ну… на побачення.
У відповідь чоловік розсміявся.
– Ага. Сходимо.
Олена не почула в голосі сарказму. Вона почала вибирати затишні романтичні місця, була в передчутті… Навіть записалася на стрижку.
Але радість від “змін” у стосунках виявилася недовгою.
– Іване, я все придумала. У п’ятницю нічого не плануй. У нас побачення. – Сказала Олена. У відповідь вона почула зовсім не те, що хотіла.
– Я не можу в п’ятницю. Я поїду до матері на дачу допомогти зі справами.
– Завтра?!
– Так, на кілька днів.
– Але ж ти працюєш!
– Уже ні. Я звільнився, – буденно заявив Іван, дивлячись у телефон.
– Що? – Олена завмерла.
– Набридло мені. Втомився. Начальник змінився, працювати стало неможливо.
Вона засміялася – вирішивши, що це жарт. Але його обличчя було серйозним.Спеціально для сайту Stories
– Іване… Ти що, не жартуєш?
– Ні. Сказав же: хочу відпочити. Я без відпустки працював стільки років! Досить.
– І на що ми будемо жити?
– Адже ти тепер працюєш, – він знизав плечима. – Гроші в тебе на нові вбрання є, отже, і на їжу вистачить.
Серце застукало як скажене. Руки затремтіли.
– Зачекай, ти хочеш сказати, що я щойно вийшла з декрету, а тепер маю тягнути все одна, поки ти катаєшся до мами ?!
– Ти не розумієш, мені важко! Я втомився! – повторював чоловік.
– Відпочинь у відпустці. Тиждень, два, три… Але не звільняйся! Як ти міг так вчинити, не погодившись зі мною?!
– Розберемося. – Іван відмахнувся.
Олені стало недобре після цієї розмови, і вона вирішила її відкласти. Можливо, чоловік і справді, відпочине і знову вийде на роботу. Тоді до чого переживати?
Настрій на побачення пропав. Олена скасувала бронь столика і повернулася до рутини.
Минуло два тижні, а Іван так і не почав пошуки нової роботи.
Здебільшого він був на дачі в матері або кудись їхав. А якщо він залишався вдома, то просто сидів у комп’ютері або телефоні.
Олена приходила додому і бачила, що чоловік нічого не зробив по дому.
– Завтра няня просить відгул. Я сказала, що ти побудеш із дітьми.
– Я?! З чого б це?!
– Тому що ти не працюєш. Ти мусиш.
– У мене є й інші справи! Я відпочиваю. Вирішуй з дітьми сама.
– Іаане!
– Ні!
– Я не впізнаю тебе… Що сталося? Чому ти так поводишся?
– Як? Так як ти поводилася всі ці роки?
– Я сиділа з дітьми! Це, по-твоєму, легко?!
– Це інше, – незворушно відповів він. – Ти жінка. Ти зобов’язана!
– А ти зобов’язаний утримувати сім’ю.
– Я свої обов’язки виконав. Тепер твоя черга.
– Ти говориш, як нероба! Що ти зробив за день? Навіть макарони не відварив, харчувався бутербродами! Де твоя відповідальність? Де турбота про сім’ю? Я просто прошу тебе побути батьком завтра!Спеціально для сайту Stories
– Тобто, коли ти вдома сиділа, я мовчав і тебе утримував, а коли мені відпочинок знадобився, ти раптом вирішила, що я нероба? – Іван зі злістю подивився на дружину і почав збирати речі. – Знаєш, права була мама, що ти – погана дружина.
– Та що ти таке кажеш узагалі?!
– Що чула. Йду я. І подивимося, хто тебе таку візьме, – він показав руками “неосяжні” розміри.
Олена подивилася на себе в дзеркало. За час ремісії вона трохи схудла, але до колишньої форми не повернулася. Та й навряд чи їй це вдасться.
– Мамо, він пішов. – Тільки й сказала вона, зателефонувавши.
Мати приїхала, підтримала. Вона вже давно знала, що все скінчиться цим.
– Доню, це я винна, – раптово сказала вона.
– У якому сенсі?
– Я бачила, що твій чоловік завів роман із першою нянькою. Пам’ятаєш, яка раптово звільнилася?
– Тобто як?
– Застала їх одного разу, коли прийшла допомагати з дітьми. Я поговорила з тією дівчиною, вона сказала, що такого більше не повториться, і пішла.
– Чому ти не сказала мені?
– Хотіла зберегти вашу сім’ю… Але це було даремно.
– Вони досі зустрічаються, так?
– Не знаю, але я припускаю, що так. Думаю, Іван пішов до неї. Він весь цей час провокував тебе, щоб ти його вигнала. Напевно, і з роботи він пішов, щоб аліменти не платити.
Олена похитала головою.
– От же негідник!
Тепер Олена була налаштована рішуче. Вона подала до суду на поділ майна, написала листа директору фірми, звідки, як виявилося, фіктивно “звільнився” чоловік, і попросила взяти його назад у штат, офіційно, щоб вона могла подати на аліменти.Спеціально для сайту Stories
З огляду на те, що Іван тримався за хорошу посаду, йому довелося піти на вимогу директора і знову влаштуватися офіційно. Інакше його погрожували звільнити. Тепер Олена претендувала на аліменти.
Квартиру, машину та інше майно розділили. Олені та дітям дісталася велика частка в трикімнатній квартирі і половина машини, яку довелося б продати.
У підсумку домовилися, що Олена отримує квартиру, а від частки машини відмовляється.
Івану довелося вести коханку до мами. Щоправда, щастя було швидкоплинним. Свекруха не прийняла і нову жінку сина.
Незабаром Іван залишився без квартири, зіпсував стосунки з матір’ю і розлучився з коханою. З дітьми він бачитися не хотів, звинувачуючи їх і колишню дружину у своїх невдачах.Спеціально для сайту Stories
А ось Олена, позбувшись стресу у вигляді чоловіка, стала спокійнішою. Аналізи прийшли в норму, і вага стала поступово йти.
Звичайно, Олена ще не стала стрункою як модель, але тепер вона вчиться любити себе в будь-якій вазі. І в неї це виходить. А головне, у неї є двоє чудових дітей, які її люблять безумовно і сильно. Це, напевно, і є жіноче щастя.
