Віра із сім’єю завжди жили скромно. Грошей вистачало лише на найнеобхідніше. Якщо потрібно купити дорогу річ, то в сім’ї одразу виникали проблеми. Віра була дуже господарською жінкою.
На балконі повно заготовок. Намагалася готувати про запас. У морозильнику завжди були пельмені, котлети, голубці. Що стосується речей, то дуже вже вона любила шити. Іноді перешивала зі старих речей.
Бувало, візьме дві спідниці та пошиє гарну сукню. Поки дочка Оля маленька була, то взагалі клопоту не було. Їй було байдуже, у що її одягнуть. Тим більше Віра завжди намагалася Олечці шити гарні вбрання.
Чоловік був людиною скромною. Скільки разів Віра докоряла йому за те, що він відмовлявся від керівних посад. Боявся відповідальності. Адже йому пропонували двічі хорошу посаду.
Так і жили, втім, як і багато хто в їхньому невеликому містечку, скромно та економно. Час минав, дочка підростала. Вона почала придивлятися до своїх однокласників. Хто в чому ходить, хто що купив.
І ось Олі позаріз стала потрібна дорога куртка, адже у багатьох у класі є така, а коштувала вона бозна-скільки. Звісно, справа молода, одягатися хочеться модно. Про купівлю куртки начебто проговорили батьки, пообіцяли купити, але Оля не заспокоювалася .
— Я вже не маленька, мені потрібні солідні речі. Я ще чоботи хочу.
І тут вибухнув справжній скандал. Віктор, батько Олі, заспокоїтись не міг.
— Знаєш. На твої солідні речі у нас із мамою грошей не вистачить. Куртку ще згоден купити, але регулярно дорогі речі купувати нам не по кишені.
— Тоді ходитиму, як обшарпана, – ображено сказала Ольга. – Інші батьки чомусь дітям купують, а ви?
– Люба моя, у всіх свої можливості. Ми намагаємося, – почала виправдовуватися мама.
– Ага, помітно – дочка надулася, пішла до своєї кімнати і закрилася.
У Віри завжди душа не на місці, коли вдома сваряться. Прямо всередині все перевертається. «Як вирішувати життєвий конфлікт – зрозуміло, а от якщо торкнеться грошей, то це велике питання. Тут тільки заробітки виручать і більше ніяк», – подумала Віра.
— Потрібно шукати підробіток, – сказала вона чоловікові. – Шкода мені дочку. Почуваюся винною, що не можу їй належний рівень життя забезпечити.
Віра була людина слова. Сказала про підробіток і знайшла його буквально за тиждень. Правда тепер готувати вдома перестала, спілкуватися з чоловіком сил немає. Уся в роботу пішла. Аби дочка була щаслива.
Стали кожен по собі жити. Віра допізна на роботі, заробляла на речі для дочки. Тут якось захворіли чоловік із донькою, температура у них була. Віра запропонувала до бабусиного будинку поїхати. Він їм у спадок дістався.
Сама відпустку на тиждень взяла. Там свіже повітря, поряд ліс. Будиночок хоч і старенький, але можна жити. Усі погодилися та переїхали до будинку на час хвороби. Віра ввечері одну історію вирішила розповісти Олі.
Чоловік, звичайно, знав про неї, та вже забув. Якось гроші загубилися бабусині. Усі накопичення. Тиждень шукали. Віра з Віктором все перетрусили і безуспішно.
Давно це було. Так не знайшли. Бабуся у вузлик зав’яже і сховає, а останні роки деменція у неї була, то ж багато чого забувала. Оля слухала, а сама думала: «От би знайти ці гроші, як би вони були до речі. І мамі не довелося б підробляти».
Не могла заспокоїтись Ольга. Почала гроші шукати. Мама й каже.
— Так, марна справа, ми з твоїм татом все передивилися.
Ольга вирішила з передпокою розпочати. Дивиться за поличкою біля стіни невеликий куточок газети виглядає. Вона смикнула за нього. Думала просто газета, а це, виявляється, пакунок був. Розгорнула його, а там гроші лежать.
Очам своїм повірити не могла, що знайшла з першого разу. Полиця була широка, а за нею простір. Мабуть, там і застряг скруток. Лежав на полиці, а потім завалився. Ніхто на газетку увагу тоді й не звернув.
Ось радості було. Отримали спадщину від бабусі, яку ніхто не сподівався знайти. Почали вони думати, як грошима розпорядитися. Вирішили на одяг та термінові потреби витратити частину, а решту в банк покласти. Віра підробіток кинула. Більше через гроші конфліктів не було.
