– Господи, я не уявляю, як вона з ним живе! – злякано дивлячись на стелю, прошепотіла Лариса. – Це якийсь жах! Навіть мені страшно щоразу, коли він розкриває свій рот.
– Тааак. Наша сусідка зверху – та ще любителька гострих відчуттів! – посміхнувшись, відповів чоловік. – Але, як то кажуть, кожному своє. Яке нам до цього діло?
Жінка здивовано подивилася на Руслана:
– Що ти таке кажеш? У них кожна сварка може стати останньою. Тьху-Тьху! Не приведи Бог! Ти тільки прислухайся. Сусід незрозуміло, що там витворяє. Гуркіт, хлопки, щось розбивається. Мовчу про зовнішній вигляд Зіни. Обличчя її завжди синього кольору. Не пам’ятаю, щоб вона хоч колись мала нормальний людський вигляд.
Чоловік голосно розсміявся, переглядаючи чергове відео в Тік-Токе.
– Дивись, який прикол зробили. Пародія на людей, які тваринами хочуть бути. Як вони називаються? Забув…
– Ти серйозно? – прошипіла крізь зуби Лариса. – Зверху відбувається битва гладіаторів, дружина сидить уся на нервах, а ти як ні в чому не бувало розважаєшся! Блиск!
– А що мені робити? Сидіти, не рухаючись, і намагатися вловити кожен звук? Чи може заспокійливе тобі принести?
– Орендувати квартиру в іншому будинку. – упевнено заявила дружина, демонстративно склавши руки на грудях. – Давай переїдемо. Якого біса ми тут живемо? За що тримаємося? Вигідної ціни – немає, гарного розташування – немає, якісного ремонту – немає. Навіщо тут сидимо? Я не хочу щодня слухати ось це! Втомилася.
Раптом на всю квартиру пролунав дзвінок мобільного телефону. Від несподіванки Лариса підстрибнула на місці.
– Ще трохи і заїкою стану! Присягаюся! – незадоволено промовила жінка і кинула погляд на екран. – Тетяна Василівна?
Руслан різко повернув голову і кинув здивований погляд на дружину:
– Мамо? А чого тобі набрала, а не мені?
– Зараз дізнаємося! – невістка підняла слухавку і ввімкнула гучний зв’язок.
– Добрий вечір, Тетяно Василівно. Оце так здивували! Зазвичай ви в таку пізню годину не телефонуєте. Чи щось сталося?
– Привіт,невістко! – добродушно защебетала родичка. – Усе добре, але дещо справді сталося. Могла, звісно, дотерпіти до завтрашнього дня і зателефонувати вранці, але не стрималася. Не змогла б заснути всю ніч!
– Якщо ти хотіла нас заінтригувати, то в тебе вийшло! – весело пожартував Руслан. – Можеш одразу переходити до основної частини.
– Гаразд, як скажеш. Ми запрошуємо вас на ці вихідні в гості. Одразу попереджаю, що підемо до ресторану, тому візьміть із собою вечірнє вбрання. Ми всі маємо мати гарний вигляд! – урочисто оголосила свекруха.
– Мамо, ти подзвонила майже опівночі для того, щоб запросити нас у гості? Жарт? – дивуючись, запитав Руслан.
– Не жарт, а свято! Ми з батьком нарешті готові зробити вам той подарунок, який обіцяли. Нам знадобилося цілих три роки, але ми зробили це!
– Квартира? – заїкаючись, уточнив чоловік. – Мамо, повтори. Дай мені шанс переконатися, що я не сплю!
Руслан подивився на дружину. По її щоках текли сльози, а на обличчі з’явилася задоволена посмішка.
– Просто не можу повірити! Мамо, я не сумнівався в тому, що ви дотримаєтеся слова, але щоб так швидко… не розраховував.
– Тетяно Василівно, – крізь сльози промовила невістка. – Якщо у світі є ідеальні свекрухи.
… – Ну, все. Досить! – регочучи від компліментів, відповіла свекруха. – Розумію, ваші емоції. Сама під враженням! Але давайте продовжимо захоплені вигуки, коли побачимося. Значить, на вихідні чекаємо на вас! Обійняла, діти. До зустрічі!
Щойно жінка поклала слухавку, подружжя розсміялося і кинулося одне до одного в обійми.
– Усе-таки в мене завжди був чудовий смак на чоловіків!
Було майже друга година ночі, а Лариса навіть не планувала йти спати. Вона настільки надихнулася дзвінком свекрухи, що одразу кинулася до комп’ютера і відкрила групи з дизайну квартир. Нарешті збудеться її мрія. Вона зможе створити в будинку ту обстановку, про яку мріяла з дитинства.
Дівчина виросла в дитячому будинку. Її підкинули до дверей церкви, коли вона була ще немовлям, тому Лариса не знала жодного зі своїх родичів. Вона й гадки не мала, хто її родина, батьки, брати й сестри.
У підлітковому віці, коли прийшло усвідомлення того, що найстрашніше у світі – самотність, дівчина дала собі клятву, що створить найщасливішу сім’ю. Свою сім’ю.
Для реалізації задуманого вона була готова на все. Розуміючи, що їй нікому допомагати, вона днями і ночами зубрила підручники, щоб вступити до університету і в майбутньому влаштуватися на високооплачувану роботу.
Її труди були винагороджені. Вона з першого разу отримала високий бал на ЗНО і вступила на перекладача. Саме тоді вона вперше побачила Харків і… закохалася. Вона зрозуміла, що ніколи не зможе звідси виїхати. Це місто стало її домівкою, її мрією.
А після появи в її житті Руслана, мрія стала перетворюватися на реальність.
Молоді люди зустрічалися недовго. Не минуло й року, як хлопець зробив коханій пропозицію руки і серця. Вона дуже хвилювалася перед знайомством зі свекрухою, але Тетяна Василівна перевершила всі її очікування.
– Ларисо, ти можеш бути абсолютно спокійна. У мене немає дурних упереджень з приводу відсутності сім’ї. Знаю, що в багатьох мам є мрія одружити свого сина з багатенькою. Бажано, щоб свати були високопоставленими вельможами, за рахунок яких можна кардинально поліпшити свій спосіб життя.
Я не така! У мене ніколи не було бажання оцінювати вибір сина за соціальним статусом. Головне, щоб любов була. Наскільки я зрозуміла, мій син у тебе по вуха закохався! Значить так тому і бути! Мені залишається лише прийняти тебе і назвати донькою.
– Дякую! – дівчина опустила очі, почервонівши від збентеження. – Я постараюся зробити все можливе, щоб ваш син був щасливий.
– Буде! Куди дінеться! Як закінчить університет, повернетеся в наше місто, стане легше. Ти завжди зможеш звернутися до мене за порадою. Розповім, як зробити так, щоб Руслан щовечора біг додому, втрачаючи голову і забувши про все!
– Чудово! – весело відповіла Лариса. – Тільки ми не повернемося у ваше місто. Ми залишимося жити в Харкові. Уже й район для проживання вибрали! Хочете покажу?
Тетяна Василівна змінилася в обличчі. Вона не очікувала такого повороту подій. Подивившись на сина, жінка розчаровано запитала:
– Ти погодився?
– Ну, Лариса мріє жити у великому місті, – невпевнено промовив Руслан.
– Тобто мій єдиний син поїде жити за тридев’ять земель і я його бачитиму двічі на рік? Чи так? – на очах жінки заблищали сльози.
– Мамо, не перебільшуй! – молодий чоловік дбайливо доторкнувся до рук Тетяни Василівни. – Відстань становить лише триста кілометрів. Хіба це багато? Ми щомісяця будемо тебе відвідувати. Обіцяю!
– Я теж даю слово! – підтримала майбутнього чоловіка Лариса. – Ви ж у нас одні батьки на двох.
– Може, передумаєте? У нашому містечку вам буде набагато простіше. І ми поруч, і ціни нижчі, і життя спокійне. Навіщо вам той Харків? Жодного дня спокійно прожити не можна! І не тільки вам! Ми з татом з глузду з’їдемо від хвилювання! А коли онуки з’являться? Це ж узагалі катастрофа! Про житло навіть заїкатися не хочу. Дорожнеча яка!
– Ні. Рішення прийнято! – упевнено заявила невістка. – Будемо орендувати квартиру і збирати на іпотеку. Стільки, скільки доведеться. Навіть якщо купимо власне житло до п’ятдесяти років.
Більше тему спільного проживання ніхто не зачіпав, але Лариса помітила, що Тетяна Василівна сильно до неї охолола. Вона не сварилася, не ображала, проте ставилася до дівчини як до людини, з якою вона змушена спілкуватися, хоча дуже шкодує про це.
Здавалося, що стосунки вже ніколи не зможуть стати колишніми. Такими, як під час першого знайомства. Жінка сприймала Ларису як “злу розлучницю” і суперницю.
Але раптом сталося те, чого ніхто не очікував. На весіллі свекруха шокувала молодят своїм привітанням:
– Сьогодні ми з батьком даруємо вам кухонний комбайн. Це так…. для того, щоб на торжество не з порожніми руками прийти. Насправді, ми вирішили зробити максимально цінний подарунок – квартиру. Не можемо купити її просто зараз, нам знадобитися ще кілька років, щоб зібрати до кінця потрібну суму. Але будьте впевнені, що ви візьмете в руки ключі від власного житла. Дуже скоро. Над цим питанням можете навіть не замислюватися. Це наше завдання і ми його вирішимо!
Руслан тремтів від радості:
– Не очікував такого від своїх батьків. Знаючи свою сім’ю, розумію, як їм буде складно! Все-таки вони найкращі!
Сьогодні, через три роки, Тетяна Василівна зателефонувала і сказала, що вони готові купити молодій сім’ї квартиру. Радості не було меж!
Подружжя всю дорогу без угаву обговорювало дизайн, інтер’єр, колірну гамму кімнат. А ще дитячу.
– Нам уже час! Втомився чекати! Дуже хочу донечку-красуню! – заявив Руслан.
Тетяна Василівна зустріла дітей при повному параді. Свекор теж розпливався в задоволеній усмішці.
– Ми подумали і вирішили, що стіл краще накрити вдома. Навіщо нам той ресторан?
Близько двох годин родичі вели невимушену бесіду. Сміялися, жартували та насолоджувалися смачною їжею. Раптом господиня замовкла і… дістала з кишені ключі.
– Настав той самий час. Це ваше!
Подружжя здивовано переглянулося.
– Як це? Ви з’їздили в Харків особисто? Як вам вдалося купити там квартиру? – невпевнено запитав Руслан. – Вибачте, що питаю, але ми думали, що поїдемо всі разом і спільно виберемо відповідний варіант.
– Ви, напевно, щось неправильно зрозуміли, – відповіла Тетяна Василівна. – Ми купили вам трикімнатну квартиру в нашому містечку. У центрі побудували нову резиденцію. Дуже красива! З панорамними вікнами, простора. Щойно закінчимо їсти, одразу вирушимо туди. Впевнена, що вам сподобається!
– Трикімнатну нову квартиру? – очі Руслана палали від захвату.
– Так, синку. І підземний гараж є. Усе, як ти мріяв!
Молодий чоловік підскочив до батьків і міцно їх обійняв.
– Ви найкращі! Просто неймовірні!
Лариса сиділа на дивані й уважно спостерігала за сімейною ідилією.
– Доню, а ти чому не радієш? Хоч би посміхнулася! – з докором промовила Тетяна Василівна. – Подяки навіть не чекаю!
– А ви справді не розумієте? Ви ж спеціально це все придумали й організували. Зізнайтеся нарешті!
– Ларисо, як ти розмовляєш із батьками? – підвищив голос Руслан.
– Ти теж робитимеш вигляд, що нічого не помічаєш? Свекруха подарувала нам квартиру не просто так. Хіба ні? Я розкрила її підлий план. З першої ж секунди. Так само як і ти! Усі ми усвідомлюємо, для чого був зроблений цей подарунок!
– Ти не маєш рації, невістко, якщо думаєш, що я просто хотіла утримати сина біля себе.
– Браво вам! Дякую за щиросердне зізнання! – Лариса захлопала в долоні.
– Ти не права! Ми дивилися з Віктором Олександровичем нерухомість у Харкові. Там однокімнатна, страшна кімнатка коштує більше, ніж нові трикімнатні апартаменти в нашому місті. Нерозважливо віддавати всі заощадження, спустошувати рахунки заради купівлі клоповника! І якихось незрозумілих, нездійсненних амбіцій невістки.
– Це мої цілі! І я маю на них право! – обурилася Лариса.
– Доню, так можна все життя “проскакати”. Іди заселяйся, красуйся, живи. Дітей у світ приводь, зрештою! Навіщо створювати проблеми на порожньому місці? Ми ж хотіли як краще!
– Серйозно? Тоді віддавайте нам ключі, а далі ми самі вирішимо, що робити з квартирою.
– Без проблем! Але є важливий нюанс. Квартира оформлена на мене. Продати її ви не зможете. А все інше у ваших руках!
– Що й треба було довести! Квартира – як спосіб маніпулювати сином і все життя тримати його біля себе!
–
– Досить! – розлютився Руслан. – Що б не відбувалося, я не дозволю розмовляти зі своїми батьками нешанобливо. Це перше. Друге – я не вважаю, що сталося щось страшне. Яка різниця, де жити? Головне, як! Розумієш? Або тобі хоч під мостом, але в Харкові? Ти усвідомлюєш, наскільки в нас усе змінитися?
– Я хочу можливості, великого міста. Викладати в університеті й вирости до ректора. Хочу написати наукові роботи, зробити відкриття!
– А я хочу сім’ю! Люблячу дружину і дітей. Чим швидше, тим краще. І якщо в мене з’явилася можливість, то я нею скористаюся.
Лариса сумно посміхнулася і звернулася до свекрухи:
– Вітаю, Тетяно Василівно! Ви перемогли! Хитро, розумно і… підло! Продовжуйте радіти, а мені тут робити більше нічого.
Лариса і Руслан розлучилися. Розлучилися без скандалів і сварок, вважаючи, що так буде краще для обох. Тепер кожен був вільний проживати те життя, про яке мріяв. А час… все розставить по місцях і покаже, хто мав рацію.
