– Швидше не можеш? Запізнюємося вже! – обурено вигукнула Настя, що сиділа поруч із нареченим, який напружено стежив за дорогою.
Володимир тяжко зітхнув і сердито подивився на кохану. Куди вона так поспішала? Ніби спізнювалася на термінову нараду. Чоловік засуджуючим тоном відповів:
– Куди вже швидше! Подивися, яка ожеледиця . Взагалі, не треба було нікуди їхати. Чому ми не можемо відсвяткувати Новий рік удвох? Чи обов’язково треба було їхати в селище до Анатолія та Віри?
– Якби ти не затримався на роботі, ми вже сиділи б вдома у Галкіних і пили гарячий чай з тортиком, а може і не чай… і не тільки з тортиком. Новий рік треба святкувати в компанії друзів, яких ти рідко бачиш, а не разом з другою половинкою, з якою ти отак будеш усе життя всі важливі дати святкувати, – кинула Настя голосом, що не терпить заперечення, і чоловік зрозумів, що з нею марно сперечатися.
Володимир та Анастасія зустрічалися третій рік. Їхні стосунки складно було назвати ідеальними, але чоловік любив примхливу, норовливу дівчину і в усьому їй потурав. Закохані мали грандіозні плани на майбутнє. Напередодні Нового року пара вирушила в гості до друзів Анастасії, щоб святкувати з ними.
Володимиру того дня довелося провести в офісі зайву годину, щоб здати всі звіти вчасно та піти у новий рік зі спокійною душею. Настя була роздратована тим, що він взагалі поїхав на роботу напередодні Нового року, до того ж повернувся додому із затримкою.
Вона взагалі досить часто злилася на коханого і думала, що він міг би бути до неї та її проблем уважнішим. Раптом Володимир помітив на узбіччі дороги білу іномарку, поряд з якою стояла молода дівчина, намагаючись привернути до себе увагу. Чоловік пригальмував машину, щоб подивитись, що сталося у незнайомки. Він спішно опустив скло і спитав у дівчини:
— Вам потрібна допомога?
— Моя машина несподівано заглохла прямо на трасі, – схлипнула незнайомка. – Я тут три години стою. Жодна людина, крім вас, не зупинилася і не поцікавилася, чи мені потрібна допомога. Я все розумію, Новий рік як-не-як, але… Телефон, як на зло, розрядився. Навіть допомогу викликати не можу.
Володимир зі співчуттям подивився на молоду дівчину, зазначивши, що та тремтіла від пекучого, зимового холоду. Вже починало темніти. Вітер стрімко посилювався, а снігопад не збирався припинятися. Коли чоловік зібрався вийти з авто, щоб допомогти дівчині, Настя схопила його за руку, намагаючись зупинити.
— Ти куди зібрався? – приголомшено спитала Анастасія нареченого.
— Потрібно подивитися, що в неї з машиною не так, – пояснив Володимир, відчиняючи двері, але Настя не поспішала прибирати свою руку.
— У тебе, що інших турбот зараз немає? Робити тобі нема чого, як стояти в такий мороз на трасі і з чужим автомобілем поратися? Сама без тебе якось розбереться. Поїхали! Ти забув, що на нас давно вже чекають? – голосно вигукнула розгнівана дівчина, ще міцніше вчепившись своїми довгими чіпкими пальцями у зап’ястя нареченого.
Володимир акуратно прибрав руку нареченої і, уважно подивившись їй в очі, твердо заявив:
— Людина залишилася на трасі одна в таку погоду. Ще й без телефону. Я нікуди не поїду, доки не дізнаюся, що сталося. Ти сиди спокійно, музику послухай, а я скоро повернуся. Не нервуй. До Нового року ще багато часу. Все встигнемо зробити, – подивившись у здивовані очі Насті, Володимир пом’якшав і посміхнувся: – Настусю, ну правда … Ти уяви, якби ми опинилися в такій ситуації, і ніхто не зупинився б, щоб допомогти! Я швидко! Якщо не зможу щось зробити, просто викличемо їй евакуатор.
Сказавши це, Володимир спішно вийшов із машини і попрямував до молодої дівчини, яка стояла на узбіччі дороги, переступаючи з ноги на ногу і намагаючись відігріти руки своїм диханням. Володимиру стало щиро шкода незнайомки. Він квапливо наблизився до її авто і одразу відкрив капот, щоб знайти причину несправності.
– Влад! – пролунав з машини обурений голос Анастасії. – Поїхали вже! Скільки там можна стирчати? Ми через тебе запізнимося. Мені набридло тут сидіти.
Володимир підвів голову і з досадою подивився на наречену, яка все не могла заспокоїтись через те, що він вирішив допомогти незнайомці. З чого раптом вона вирішила називати його Владом, Володимир так і не зрозумів, але не ображався – якщо їй так подобалося, то нехай називає. Важливіше було, щоб вона кохала, а вона кохала… Напевно…
Останнім часом Володимир уже ні в чому не був певен. Іноді йому здавалося, що він і не потрібний зовсім своїй нареченій, але в такі секунди він намагався заспокоїти себе і казав, що це маячня. Ну у них все добре було! Як же так – не потрібний? Нісенітниця та й годі!
— Почекай ще кілька хвилин. Тут проблема дрібна. Зараз я швидко розберуся і повернуся, – м’яко відповів чоловік, намагаючись тримати себе в руках.
— Вам якщо треба їхати, то їдьте! Допоможіть лише евакуатор викликати! Будь ласка, – благала незнайомка.
– Не хвилюйтеся! Все в порядку. Я всюди встигну, а евакуатор зараз навряд чи викличемо… Зараз уже й не додзвонитися нікуди.
Дівчина опустила голову і стала, ніби винна, човгати носом чобота по снігу. Після цього Настя ще кілька разів кликала нареченого назад у машину, але той наполегливо вдавав, що не чує її. Тоді Анастасія сама сіла за кермо і поїхала, на прощання посигналивши нареченому і вигукнувши:
— Вирішив допомогти нещасній, от і зустрічай Новий рік на вулиці разом із нею!
Володимир збентежено дивився у слід власному авто, яке незабаром зникло з його поля зору. Чоловік хвилину не міг отямитися після того, як Анастасія перебралася на крісло водія і поїхала, залишивши нареченого на вулиці морозним грудневим вечором.
Сказати, що Володимир був у шоці – не сказати нічого. Він і не знав, як реагувати на несподіваний вчинок нареченої. Зібравшись із силами, Володимир закінчив те, чим був зайнятий. Йому вдалося завести машину незнайомки.
— Невже ви це зробили? – радісно вигукнула здивована дівчина. – Ви полагодили мою машину, але самі залишилися на дорозі. Як шкода, що ваша наречена поїхала без вас. Ви мене дуже врятували. Якби не ви, я не знаю, щоб зі мною було. Давайте я довезу вас туди, куди вам потрібно. Сідайте в машину. Зараз обидва зігріємось.
Володимиру довелося погодитись і сісти в машину, яку він щойно завів, бо іншого виходу в нього не було. Виявилося, що дівчина, яку звали Тетяною, їхала до своєї самотньої бабусі у село, щоб відсвяткувати з нею новорічні свята. Володимир всю дорогу згадував про те, як Анастасія спокійно сіла за кермо його авто і, залишивши його на трасі у вітряну, морозну погоду, поїхала.
Чоловік почував себе зрадженим. Нищівне розчарування нещадно пропалювало його душу. Володимир зрозумів, що відтепер не зможе з такою самою любов’ю та ніжністю дивитися в очі тій, яка повернулася до нього спиною у першій же непередбаченій ситуації. Він не був готовий розділити з Настею своє життя і не хотів зустрічати Новий рік у її компанії. Йому просто враз стало ясно, що ніяких почуттів Анастасія до нього і немає.
Їй зручно бути поруч із людиною, яка повністю забезпечує її, оплачуючи всі її бажання, а ось що було до його почуттів… Настя відмовилася їхати до сусіднього міста до батьків Володимира, але, попри це, дуже наполягала на тому, що вони повинні неодмінно поїхати у гості до її друзів.
— Ми ж їдемо до міста!.. Поверніть назад, – різко вигукнув чоловік.
Тетяна здивовано подивилася на Володимира і застудженим голосом спитала, пригальмувавши:
— Добре, а куди тоді вас відвезти?
— До вашої бабусі, – випалив Володимир і завмер, здивований своїми словами. – Якщо ви не проти, звичайно, я хотів би поїхати з вами до села до вашої бабусі. Я розумію, як це виглядає, але мені тепер нема з ким святкувати Новий рік, а ключі від квартири та гроші… Все залишилося в машині. Адже ви розумієте, що я не зможу зараз викликати майстрів, щоб відчинили двері… Новий рік як-не-як.
Тетяна деякий час задумливо і розгублено дивилася на Володимира, який терпляче чекав на її відповідь. Невдовзі дівчина легенько посміхнулася і кивнула, даючи зрозуміти, що згодна взяти його із собою. Володимир полегшено зітхнув. Разом з Тетяною вони були в дорозі 40 хвилин. За цей час обоє помітно втомилися та зголодніли.
Незабаром Тетяна повернула праворуч, і перед очима Володимира постало маленьке село. Дівчина зупинила машину біля масивної старої брами і сказала своєму попутнику, що вони вже прибули і можна виходити. Як тільки авто Тетяни зупинився, літня, миловидна жінка відчинила ворота і вийшла зустрічати онучку. Дівчина кинулася в обійми бабусі і почала покривати її зморшкувате обличчя теплими, душевними поцілунками.
– Бабуся, а я не одна, – зніяковіло зізналася дівчина, озирнувшись і подивившись на Володимира, що стоїть за її спиною.
— Ти привезла з собою свого хлопця? Яка приємна несподіванка! Правильно зробила, онуче. Я дуже хотіла познайомитись із твоїм кавалером. Чого стоїмо на вулиці? Негайно заходьте до будинку. У мене вже й святкова вечеря готова. Будемо їсти.
— Бабуся, це не мій хлопець! Я просто…
— Нічого не кажи. Мені зрозуміло. Не втручаюся у справи серцеві. Ех, молодість! Прекрасна пора, – похитала головою жінка і з хитрощами подивилася на Володимира.
Коли всі зібралися за накритим столом, Тетяна спробувала пояснити бабусі, що Володимир не її наречений, але Валентина Георгіївна не хотіла нічого слухати. Вона вже зробила висновки і жодних пояснень не приймала. У результаті Тетяна здалася і вирішила, що нічого страшного не станеться, якщо не заважатиме бабусі думати так, як їй хочеться.
Будинок Валентини Георгіївни був досить великий і затишний. Видно було, що жінка похилого віку не бідувала. Стіл ломився від різноманітних страв. Володимир, забувши про сором, з небувалим апетитом уплітав м’ясо з овочами, індичку з апельсинами та смачні салати.
Валентина Георгіївна, задоволена тим, що її їжа виявилася до душі гостю, з схвальною, привабливою посмішкою додавала в тарілку Володимира то кілька шматків м’яса, то салат, то закуску у вигляді грибної ікри.
— Хороший у тебе наречений, онуче, – сказала бадьорим, лагідним тоном Валентина Георгіївна, не відводячи очей від Володимира: – Запам’ятай, Танюша, мужик, який добре їсть, так само добре й працює. Подивися, які у нього руки! Відразу видно, справжній трудяга, а дивиться – то на тебе як!
— Бабуся, Володимир – не мій наречений, – знову спробувала переконати дівчину бабусю, але в неї нічого не вийшло.
— Мовчи, онуче. Такими чоловіками не розкидаються. Це поки він тобі не наречений, але ж ніхто не знає, що буде завтра. Будь мудрішим і розумнішим, бо заберуть у тебе золотого хлопця.
Думки Володимира на цей момент були далеко. Він із гіркотою образи та розчарування думав про Анастасію і уявляв собі, як вона накриває на стіл у чужому домі та безтурботно святкує Новий рік зі своїми друзями, які про нього, мабуть, і не згадали навіть.
Настя жодного разу не подзвонила нареченому, та й не думала напевно, чи все з ним добре, адже з такою легкістю залишила на дорозі. Чоловік з досадою дістав з кишені мобільний і видалив номер нареченої зі списку своїх контактів… Він вирішив, що більше між ними не може бути нічого спільного, і чомусь на душі від цієї думки стало тепліше.
Новий рік чоловік зустрів разом із Тетяною та її надзвичайно життєрадісною та веселою бабусею. Володимиру сподобалася добра, заспокійлива атмосфера, що панувала в цьому акуратному, гостинному сільському будинку. Він зізнався собі в тому, що ще хотів би приїхати сюди та посидіти з Тетяною та Валентиною Георгіївною.
Чоловік жодного разу не пошкодував, що напросився в гості. Так добре йому давно не було. Після півночі темне нічне небо спалахнуло мільйонами яскравих вогнів. Феєрверки захопили весь бездонний небесний простір. Володимир несподівано схопив Тетяну за руку і вивів її з дому, щоб вони разом подивилися на чарівну новорічну красу.
Сніг все ще невпинно йшов, білими пластівцями лягаючи на землю. Володимирові раптом захотілося зліпити сніговика, як у дитинстві. Він не займався цим із десяти років. Не в силах придушити раптовий душевний порив, чоловік почав ліпити сніговика, умовивши Тетяну допомогти йому.
Тієї ночі Володимир почував себе надзвичайно щасливою людиною і зрозумів, що йому не так багато потрібно для щастя. Тетяна і сама ніби розкрилася поряд із Володимиром. Вона раділа цьому Новому році, як маленька дитина, яка чекає на це чарівне свято, щоб отримати подарунки під ялинкою, покататися з гірки і поліпити сніговиків разом з дорослими.
Володимиру не хотілося залишати теплий, привітний будинок, але вранці чоловікові все ж таки довелося виїхати. Однак він встиг узяти у Тетяни номер телефону, взявши з неї обіцянку зустрітися одного разу ще один раз. Добу Володимир приходив до тями. Переступивши поріг своєї квартири, він знову згадав про зраду, ножа, який йому встромила в спину кохана дівчина.
Адже він хотів запропонувати Насті вже після новорічних свят подати заяву до РАГСу, але не склалося. Тяжко зітхаючи, чоловік став збирати речі своєї тепер уже колишньої нареченої. Настя заявилася додому лише пізно увечері четвертого січня.
Вона з порога почала розповідати Володимиру, як багато він пропустив, а він слухав і не міг повірити, що вона поводиться так, ніби й не сталося нічого. Хотілося сміятися в голос, сказати Насті, що в неї проблеми з головою, але ком стискав горло, а від абсурдності ситуації все ніяк не виходило повірити, що це відбувається насправді, в реальному житті.
— Ну, що ти стоїш і не допоможеш мені навіть чоботи розстебнути? Я втомилася, між іншим! Стільки часу за кермом! – Надула губи Настя.
— Тобі нема чого розстібати чоботи! Речі я твої вже зібрав… Можеш повертатися до гуртожитку чи до своєї подружки, з якою збиралася винаймати квартиру до зустрічі зі мною! – заявив Володимир, хоча ці слова далися йому насилу.
– Чого? Ти у своєму розумі? Мало того, що кинув мене у Новий рік, обравши якусь дівку, то тепер і з квартири вигнати хочеш? А може, ви тепер із нею разом живете? А, Владику? Говори мені все як є!
— З ким я живу, тебе не стосується! Забирай сумку зі своїми речами та йди! Між нами все скінчено! Своїм вчинком ти довела, хто і що важливіше для тебе.
Настя почала кричати, що Володимир не може так вчинити з нею, що вона була зла і розсерджена на нього. Дівчина намагалася переконати його почати все спочатку, відпустити і забути всі образи і рухатися далі разом, але чоловік залишався непохитним. Він не хотів забувати те, що завдало йому болю і водночас принесло радість.
– Ключі від машини сюди дай, – грізно процідив Володимир, коли Настя вже зібралася вийти з квартири.
Кинувши ключі на комод, Настя заявила, що він неодмінно пошкодує і намагатиметься повернути її, але вже нічого не вийде.
— Нічого й не треба, – з усмішкою відповів Володимир.
Цього ж вечора Володимир набрав номер Тетяни і кілька годин говорив з дівчиною про все і ні про що. У них виявилося дуже багато спільного: її теж зрадив наречений, обравши своїх друзів, вона працювала в тій же сфері, що й Володимир, але мріяла, що якось писатиме книжки, і історія їхнього знайомства може лягти в основу першої.
— А який же буде фінал цієї історії? – загадковим голосом спитав Володимир.
— Я поки що не вирішила, – зніяковіло відповіла Тетяна. – А ти як думаєш?
— Я думаю, що все обов’язково закінчиться весіллям та народженням дитини – ну за законом жанру, адже саме про це люблять читати дівчата?
— Дівчата люблять читати про принців, – засміялася Тетяна. – Хоча багато дівчаток із задоволенням читають про ремонт авто. Зараз вивчаю свій автомобіль, щоб більше не потрапити в халепу.
– Так нецікаво! – награно образився Володимир. – Якщо принцеси навчаться самостійно лагодити автомобілі, то що залишиться лицарям? Тетяно, а давай… Давай зустрінемося?
Тетяна та Володимир несподівано швидко зблизилися та почали зустрічатися. Валентина Георгіївна була рада за внучку, яка вперше по-справжньому закохалася і пурхала, окрилена новими почуттями, наче метелик. Володимир зробив Тетяні пропозицію наступної новорічної ночі, яку закохані знову провели у бабусі Тетяни.
Традиція проводити новорічні свята з Валентиною Георгіївною стала невід’ємною частиною їхньої родини. Згодом Володимир та Тетяна приїжджали до бабусі вже зі своїми дітьми та проводили з нею багато часу. Валентина Георгіївна, накриваючи на стіл, із загадковою усмішкою шепотіла внучці:
— Я ж казала тобі, що в цьому хлопці твоя доля, а ти мені не вірила. Такі речі дуже добре відчуваю. Бережи, внучка, своє щастя і нікому не дозволяй його зруйнувати.
Тетяна слухала бабусю і свято берегла сімейне вогнище, щоб у будинку завжди панували любов, мир та порозуміння. Щодо Насті, Володимир з нею більше не перетинався, але дізнався від загального знайомого, що дівчина встигла вийти заміж за якогось багатія, і ледве змогла втекти від нього.
Після розлучення вона була змушена ховатися від свого колишнього чоловіка і довгий час працювала продавцем у пивному магазинчику, а потім зникла з поля зору… Без грошей, які їй давав Володимир, Настя стала непотрібною своїм друзям, і вони вигнали її зі своєї компанії. Вона сотню разів встигла пошкодувати, що втратила такого чоловіка, але життя все розставило по своїх місцях.
