Моя старша сестра у 21 рік зв’язалася з одруженим чоловіком, який часто їздив до нашого міста у відрядження.
Вона бігала до нього в готель на зустрічі, винаймали квартиру на пару нею, та й у нас іноді він залишався, поки мама ходила в рейс провідницею.
Мені її чоловік не подобався. Мало того, що одружений, так ще й хамуватий, грубив мені, дитині, виганяв з дому, поки у них був інтим.
А сестра аж мліла від одного виду. 4 роки він її так мучив, поки вона не дізналася що буде дитина. Він наобіцяв їй всього, але тут же зник, тільки гроші залишив, якісь жалюгідні копійки.
Сестра дуже переживала і плакала, намагалася його розшукати, але марно. Народила сина, але якось не дуже хотіла возитися з дитиною.
Кине малюка на нас із мамою, а сама піде до подруг, випивати з горя. Ні, вона не спилася, просто цей період був такий у неї депресивний.
Два роки себе за волосся витягала і не могла. А коли прийшла до тями, то зрозуміла, що мама вона ніяка, особливих почуттів до дитини немає. Залишилася тільки злість до того, що з відрядження, за те, що зламав їй долю. Вже під 30 років заміж ніхто не кличе.
Племінник так і залишився виховуватись у нашої мами, а сестра все шукала своє щастя. Співмешкала з двома чоловіками. З одним три роки, з другим лише два.
Перший був альфонсом і приходив додому тільки в день зарплати сестри, поживе в неї кілька днів, а потім зникав десь. Другий пив та руки розпускав.
Заміж її категорично ніхто не кликав, а для неї це був сильний комплекс неповноцінності. Перестала спілкуватися з подругами і мені навіть заздрила, рідній сестрі (у мене чоловік, двоє дітей та все у нас чудово).
Коли сестрі виповнилося 48 років, вона познайомилася з чоловіком на рік молодше за себе, за себе, і він покликав її заміж.
Вирішили цю подію приурочити до її ювілею – п’ятдесятиріччя, якраз була п’ятниця. Чесно кажучи, ми всі жахнулися від цього нареченого.
Він розлучений, двоє дорослих дітей 24 та 19 років (син та дочка), «гордість» батька, які сидять на його шиї, не вчаться і не працюють.
Їхня мати живе десь окремо, вважає, що виростила дітей, можна і на тата спихнути. У них свій будинок у передмісті, нічого крутого, на сільську схожий. Там суцільне запустіння. Мабуть, моя сестра їм усім була потрібна як прислуга.
У чоловіка моєї сестри була головна вимога – щоб дружина не працювала, а була власницею в будинку. Ну ще б вона працювала!
З ранку господарство (гуси, кури, індики), потім городи, прибирання всього будинку, приготування на всю сім’ю. Відповідно матеріально сестра залежить від чоловіка, який хоч і отримує не дуже багато, але пишається своєю «забезпеченістю».
Сестра обслуговує його вікових дітей як маленьких, навіть у їхніх кімнатах прибирається. Дочка – хамка, син – ледар і нечупара, а їхня мачуха все терпить.
Ось воно – жіноче щастя! Найприкріше, що сестра майже не цікавиться життям рідного сина, все цим «дітям» дістається.
Я цікавилася сестрою, чи щаслива вона тепер, коли вийшла заміж? Вона мені сумно відповідає, що щаслива. Ну так, волосся під косинкою, балахон на тілі, як стара. Свята у них – це друзі її чоловіка, які впиваються у стелю, а вона біля плити днями.
Тож чи потрібен цей статус, бути заміжньою? Адже я бачу, що від кільця на пальці радості у сестри не побільшало, тільки рабська праця якась.
