У мене ніколи не було справжньої подруги, і я від цього ніколи не страждала. У школі просто спілкувалася з усіма, але оскільки я по натурі замкнута людина, то намагатися дружити зі мною ніхто не хотів.
В інституті познайомилася з дівчиною, жили в одній кімнаті в гуртожитку, стали дружити. Я собі уявляла дружбу трохи інакше, ніж вона, тому ніколи не вважала її справжньою подругою, але їй про це не говорила.
Вона могла розповісти однокурсницям, про що ми говорили по секрету, і після цього я перестала їй довіряти, а після закінчення навчання припинила з нею всяке спілкування. Спроба знайти подругу в мене не вийшла.
Влаштуватися на роботу, було для мене великою проблемою, бо я не можу звикнути до нового колективу. Усі між собою спілкуються, виходять на перекур, а я постійно одна.
Спочатку зі мною хотіли познайомитися ближче, але потім дали спокій, а деякі навіть перестали помічати. Я розумію, що в цьому сама винна, але нічого не можу з собою вдіяти, мені комфортно тоді, коли я залишаюся одна.
Зараз у мене зникло всяке бажання спілкуватися з людьми без особливої потреби. Я живу окремо від батьків, їжджу до них рідко, волію проводити вихідні вдома наодинці з книгою чи дивлюся фільми. Так минає моє життя.
Я боюся, що згодом зовсім не зможу спілкуватися з людьми, навіть з колегами по роботі. Спочатку я думала, що зможу втомитися від своєї самотності, але виявилося, що я звикаю все більше. Як вийти з цього стану?
