«Оплати рахунок сама, ти ж все одно заробляєш більше за мене. Вважай це своїм внеском у мій успіх!» — ці слова, кинуті з легкою посмішкою посеред розкішного залу київського ресторану, миттєво перетворили багаторічну дружбу на цинічне пограбування.
На столі серед порожніх устричних мушель лежав чек, сума в якому дорівнювала середньомісячній зарплаті хорошого фахівця.
Олена дивилася на жінку, що сиділа навпроти, і не впізнавала її. Катерина, з якою вони разом ділили кімнату в студентському гуртожитку, варили один пакет пельменів на двох і обіцяли завжди підтримувати одна одну, зараз поважно відкинулася на спинку оксамитового крісла.
Годину тому вона захоплено розповідала, що нарешті отримала посаду комерційного директора у великій логістичній компанії.
Саме з цієї нагоди Катерина й затягла Олену в цей пафосний заклад, запевняючи, що «сьогодні гуляємо на повну, я пригощаю».
— Катю, ти жартуєш? — голос Олени пролунав тихо, але чітко. — Тут майже двадцять тисяч гривень. У мене на картці є ці гроші, але вони відкладені на ремонт машини. Ти замовила три тарілки устриць, краба і дві пляшки найдорожчого ігристого, до якого я навіть не доторкнулася, бо за кермом.
— Ой, ну не починай свою бухгалтерську нудність! — Катерина роздратовано махнула рукою, демонстративно поплескавши по кишенях піджака.
— Ну, я забула гаманець в іншій сумці, з ким такого не буває? А телефон у мене розрядився. Тобі що, для рідної подруги шкода? Ти у своєму ІТ-секторі за тиждень більше заробляєш.
Для тебе це копійки, а для мене — свято. Хіба я не маю права розслабитися після стількох років тяжкої праці?
Офіціант, що завмер біля столика зі шкіряною папкою, делікатно відвів погляд, хоча з його напруженої постави було зрозуміло: він ловить кожне слово.
Олена розуміла, що Катерина бреше. Телефон подруги, що лежав екраном вниз, періодично вібрував і світився — повідомлення надходили одне за одним, заряд там явно був.
Це була не забудькуватість. Це був холоднокровний розрахунок. Катерина спочатку збиралася відсвяткувати свій тріумф за чужий рахунок, причому зробивши це максимально егоїстичним способом.
— Я не буду це оплачувати повністю, Катя. Давай я переведу ресторану свою частину за салат і каву, а ти вирішиш питання зі своїм банком через телефон. Я ж бачу, що він працює, — Олена вказала на миготливий гаджет.
Обличчя Катерини миттєво змінилося, маска приязності злетіла, оголивши злість.
— Ах ось ти як? Дріб’язкова й заздрісна егоїстка! — голосно, так, що обернулися люди за сусідніми столиками, вигукнула Катерина. — Ти просто лопаєшся від заздрості, що тепер я топ-менеджер, а не ти! Тобі важко порадіти за мене?
Знаєш що? Не треба мені нічого. Оплати, а завтра я тобі поверну. Або у тебе й на це великодушності не вистачить?
Олена глибоко зітхнула. Всередині вирувала буря, але холодний розум аналітика вимагав системного рішення. Залишати Катерину розбиратися з охороною ресторану або влаштовувати гучний скандал з поліцією прямо зараз означало опуститися на її рівень і остаточно зіпсувати вечір.
Олена мовчки дістала банківську картку, приклала до терміналу і дочекалася короткого звукового сигналу. Офіціант з полегшенням кивнув і поспішив відійти.
— Чекаю на переказ завтра до дванадцятої години, — сухо сказала Олена, підводячись із-за столу.
— Та без проблем, Господи, вона збідніла на пару копійок, — фиркнула Катерина, навіть не глянувши на подругу, що йшла, і продовжуючи допивати залишки ігристого з келиха.
Звісно, ні наступного дня, ні через тиждень гроші на рахунок Олени не надійшли.
Катерина просто перестала відповідати на дзвінки, а в месенджерах залишала повідомлення непрочитаними. У загальних компаніях вона вже встигла пустити чутку, ніби Олена влаштувала істерику через дрібницю і пошкодувала грошей, щоб привітати її з підвищенням.
Життя в Києві тісне, особливо в професійних колах, і плітки розліталися швидко. Олені знадобилися величезні зусилля, щоб не скотитися до банальних виправдань перед знайомими.
Вона чекала на слушний момент.
І цей момент настав через місяць. Компанія, в якій Олена працювала провідним архітектором програмного забезпечення, виграла тендер на автоматизацію всієї логістичної мережі великого холдингу.
Того самого холдингу, куди Катерина так переможно влаштувалася комерційним директором.
Більше того, саме Катерина була призначена з боку замовника відповідальною особою за приймання та аудит нової цифрової платформи.
Перша робоча зустріч в онлайн-форматі змусила Катерину збліднути. Коли серед учасників від підрядника вона побачила Олену, її впевненість помітно похитнулася.
Однак у присутності генерального директора холдингу Катерина швидко взяла себе в руки і спробувала зіграти на жорсткому професіоналізмі.
— Вітаю колеги, — холодним тоном промовила Катерина. — Сподіваюся, особисті знайомства не завадять нашій суворій діловій оцінці. Відразу попереджаю: ми не поступимося вам, проєкт складний, вимоги у нас максимальні.
Олена лише ледь помітно посміхнулася:
— Повністю згодна. Професіоналізм — понад усе. Усі рахунки мають оплачуватися вчасно та в повному обсязі. Без винятків.
Катерина зробила вигляд, що натяк пройшов повз неї, і одразу перейшла до справи, виклавши величезний список додаткових вимог до програмного забезпечення, які спочатку не входили до технічного завдання.
Це була явна спроба загнати команду Олени в кут, змусити їх зірвати терміни і виставити перед власниками бізнесу некомпетентними. Катерина вирішила витіснити Олену з проєкту, щоб назавжди закрити рот свідку своєї ресторанної ганьби.
Протягом наступних трьох тижнів Катерина буквально виснажувала розробників. Вона відхиляла звіти, вимагала нескінченних переробок інтерфейсу, чіплялася до кожного рядка в документації.
Олена працювала цілодобово. Вона не скаржилася керівництву, не намагалася апелювати до совісті колишньої подруги. Вона робила те, що вміла найкраще — збирала дані та вибудовувала бездоганну систему.
Фінальна очна презентація системи мала відбутися в центральному офісі холдингу в Києві, на ній був присутній сам інвестор — суворий літній бізнесмен, який не прощав помилок і неефективного витрачання бюджетів.
Катерина сиділа за столом, сяючи від передчуття. У її папці лежав нищівний внутрішній звіт, який вона підготувала для інвестора. Вона збиралася заявити, що запропонована Оленою система має критичні вразливості в модулі фінансової звітності та логістики.
— Отже, — почала Катерина, поважно гортаючи роздруківки. — Ми провели детальний аналіз модуля розподілу витрат, який підготувала команда Олени.
На жаль, змушена констатувати: система недопрацьована. Вона дозволяє проводити приховані транзакції без належного узгодження. Це створює величезні ризики нецільового використання коштів компанії. Я рекомендую розірвати контракт.
Інвестор нахмурився і подивився на Олену:
— Що скажете, представник підрядника? Це серйозне звинувачення. Нам не потрібні дірки в бюджеті.
Олена спокійно підвелася, підключила свій ноутбук до екрану і вивела інтерфейс адміністрування системи.
— Шановна рада директорів, — спокійно почала Олена. — Модуль фінансового контролю працює ідеально. Більше того, щоб довести його ефективність, ми провели стрес-тестування на архівних даних вашої компанії за минулий місяць, які нам офіційно були надані для інтеграції.
І система дійсно виявила фінансові аномалії. Але не в коді, а в діях конкретних співробітників.
Екран змінився. На ньому з’явилися таблиці, графіки та скани документів.
— Наша платформа автоматично зіставляє дорожні листи, закупівлі пального та представницькі витрати, — продовжувала Олена, і її голос звучав твердо.
— Ось, наприклад, звіт про представницькі витрати комерційного департаменту. За минулий місяць пані комерційний директор списала на зустрічі з ключовими клієнтами з бюджету компанії сто двадцять тисяч гривень.
Система перевірила геолокацію службового автомобіля та рахунки з ресторанів. Три з цих зустрічей відбувалися у вихідні дні, а рахунки з закладів дивним чином збігаються з особистими банкетами.
Більше того, система зафіксувала спробу проведення через корпоративну картку особистого рахунку на суму двадцять тисяч гривень у ресторані, який був оформлений як вечеря з партнерами, хоча ті в цей день перебували за кордоном.
Бухгалтерія відхилила цей платіж, але сам факт фіксації залишився в логах інтеграції.
У переговорній запала гнітюча тиша. Катерина з жахом дивилася на екран, де були розписані її фінансові махінації, включаючи ту саму нещасливу вечерю з устрицями, яку вона, як з’ясувалося, пізніше намагалася таємно провести через бухгалтерію своєї нової фірми, але після відмови вирішила прикрити іншими фіктивними статтями.
— Це брехня! Це особиста помста! — викрикнула Катерина, підхоплюючись зі свого місця. Її обличчя вкрилося червоними плямами. — Вона моя колишня подруга, вона ображена! Подивіться на неї, вона зловживає службовим становищем!
— Сідайте, Катерино Володимирівно, — холодним тоном промовив інвестор. Він уважно вивчав цифри на екрані.
— Дані системи підтверджуються виписками з наших рахунків. Ви пропрацювали у нас трохи більше місяця, а вже плутаєте власну кишеню з корпоративною. І вас викрила звичайна програма, аудит якої ви намагалися зірвати.
Бізнесмен повернувся до Олени й схвально кивнув:
— Відмінне програмне забезпечення. Беремо. Беззастережно. А ось вам, Катерино, доведеться поспілкуватися з нашою службою безпеки прямо зараз. І, думаю, написати заяву, поки справа не дійшла до правоохоронних органів. Про рекомендації в нашій сфері можете забути назавжди.
Катерина, спотикаючись, майже вибігла з переговорної, навіть не забравши свої речі. На Олену вона навіть не поглянула — в її очах застиг страх перед повним крахом кар’єри.
Олена повільно закрила ноутбук. Справедливість перемогла, але радості на душі не було. Було лише гірке усвідомлення того, як дешево іноді коштує дружба, яку ти вважав безцінною.
Двадцять тисяч гривень — саме таку ціну Катерина визначила за двадцять років довіри. Але алгоритми життя, як і алгоритми хорошого софту, завжди повертають борги тим, хто намагається грати не за правилами.
