Почали зустрічатися з колишньою дружиною, все було непогано. Ще через 2 роки народився син, дуже чекали дитинку, і нарешті дочекалися.
Син став розрадою і щастям для нас обох. Жінка спочатку півтора року в декреті була, а потім і на роботу пішла, дитину в садок ми якось з горем навпіл змогли впхати.
Тут дочекалися, що і син пішов в перший клас. Ми його на перший дзвоник завели, посиділи, а потім давай забирати дитину зі школи, а він просить щоб ми машиною його завезли, як з садочка.
Дружина сміється, каже такий фантазер у нас син, а в самої аж руки від нервів затрусилися. Ну нема в нас машини і ніколи ми сина з садка машиною не возили, ні ми, ні родичі, ні баба з дідом.
Я не став питати про чоловіка, дуже боявся почути відповідь, що в неї коханець. Ну а після цього випадку дружина почала часто затримуватися на роботі.
А потім я вдягнув її халат, вибігав забрати посилку в кур’єра, а там в кишені тест на визначення вагітності. Я запитав чи знаю я його, чи ні. Вона сказала що ні.
Тобто зрада. Тоді виявилося що все нормально і вона не при надії, наче все в норму прийшло. Через 4 роки і дівчинка народилася.
А як я карту і документи з лікарні забирав побачив, що вагітність це не 2 і не 3 навіть по рахунку. Тобто кілька разів дружина переривала.
Її мати теж мені призналася, а дружина мовчить, каже нічого такого не було і переконує мене, що я щось наплутав.
Хоча і згодна з тим, що не кохала мене ніколи, але йти не хоче і мене не відпускає, та і потім, 2 дітей все ж.
Вона сказала, що буде продовжувати гуляти, і мені наче як дозволила. Натякнула що не проти, аби тільки діти виросли, а там далі буде видно.
А я так не зможу просто, не вмію. Якщо вже жити то разом і по-людськи, якщо ні, то зовсім ні.
