– Мамо, ти ж знаєш Лізку, вона завжди така була, — заспокоювала Оля Валентину, очі якої були червоні від сліз.
Жінка похитала головою. Її старша дочка Ліза, незважаючи на складний характер, ніколи раніше не дозволяла собі принижувати матір. Так, вона була розпещеною, часом зарозумілою, але Валентина навіть уявити не могла, що одного дня почує від Єлизавети такі образливі слова.
— Я чогось не розумію, вона просто сказала, що не треба приходити до неї на день народження? — запитала Оля.
— Вона сказала, що на ювілей запрошує людей зі свого кола і попросила не ганьбити її. Каже, не треба ні мені приходити, ні вам, рідним сестрам. Сказала, що замовить нам доставку їжі, щоб ми відсвяткували вдома, — промовила Валентина, схлипуючи.
— Ось ця негідниця! — нахмурилася Оля. Молодша сестра страшенно розлютилася на старшу. Змалку вона пам’ятала витівки Лізки.
Оля згадувала, як Ліза могла влаштувати батькам скандал, що не буде носити цю «жебрацьку» шапочку, і мати з батьком одразу купували їй те, що вона хоче.
Примхлива дівчина могла скорчити носа, побачивши їжу, яку подавала мати. Мовляв, вона хоче не пшоняну кашу, а шинку, дорогий сир та ікру. Тоді наступного дня на сніданок з’являлося щось вишуканіше. Хоча в батьків у той час були проблеми з грошима.
Якби вона, Оля, наважилася поскаржитися на недостатньо вишуканий сніданок, то ходила б голодною. А якби середня сестра Таня назвала шапку «жебрацькою», то ще й отримала б по потилиці.
— Я часто замислювалася, чому вона така, — з сумом промовила Валентина.
— Та ви ж з татом самі її розпестили, — з докором відповіла Оля.
Валентина замислилася. Вона згадувала той чудовий час, тридцять років тому, коли Ліза щойно народилася. Валентина вийшла заміж за Влада з великого кохання. Енергійний молодий чоловік підкорив її красивими залицяннями. Він був відповідальним і серйозним.
Відразу після інституту Владислав разом із приятелем Олексієм організував ресторанний бізнес. Справи швидко пішли вгору. Молодий чоловік зробив пропозицію юній, красивій Валі. Вони відсвяткували чудове весілля.
Коли народилася маленька Ліза, у неї було все — надзвичайно гарна дитяча кімната з дорогими меблями, найкращі іграшки. Донька дорослішала, її з задоволенням балували й мати, й батько. Якщо вона не отримувала бажаного, то їй достатньо було надути губи й тупнути ніжкою, щоб її бажання одразу ж виконувалися.
Мама Валентини, Анна Олександрівна, незадоволено хитала головою. На її думку, дівчинку розпестили до крайності. Але батьки юної «принцеси» й чути не хотіли про те, щоб якось приструнити чи покарати дівчинку.
Коли Лізі виповнилося сім років, бізнес Влада пішов на спад. Через помилки в управлінні рестораном прибуток почав зменшуватися. Щоб врятувати бізнес, його партнер Олексій вплутався у сумнівну аферу. Справа провалилася, і Влад з Олексієм втратили ресторан.
Сімейних заощаджень вистачило на те, щоб якийсь час жити безбідно. Владислав влаштувався на звичайну офісну роботу. Ці доходи, звісно, не дозволяли утримувати сім’ю на колишньому рівні.
На роботу довелося вийти й самій Валентині. Оскільки жінка тривалий час займалася виключно домашнім господарством, її робота теж не приносила великого доходу.
Перед тим, як бізнес пішов на спад, сім’я взяла в іпотеку розкішний котедж. До того часу, коли доходи знизилися, було виплачено лише половину суми. Подружжя порадилося й вирішило продати котедж.
Вони придбали чудову чотирикімнатну квартиру. Навіть ремонт вдалося зробити. Однак семирічна Ліза була в жаху, коли вперше побачила нове житло.
— І я тут житиму? — широко розплющивши очі, вимовила дівчинка.
Батьки показали доньці її спальню. Вона була затишна, простора й світла. Однак кімната не йшла ні в яке порівняння з колишньою двоповерховою дитячою. Кілька днів Ліза проплакала й навіть відмовлялася ходити до школи.
Батьків турбував стан доньки під час їхньої відсутності. Тому з Лізою залишалася бабуся. Літня жінка обурювалася, бачачи, як мати й батько потурають примхам своєї «принцеси».
— Спробувала б ти в дитинстві так ухилятися від школи й знущатися над батьками! — суворо сказала Анна Олександрівна.
Після двох днів, проведених з Анною Олександрівною, дівчинка погодилася йти до школи. Час минав, Ліза звикала до нових умов життя, які виявилися не такими вже й поганими.
Незважаючи на пережиті труднощі, стосунки чоловіка й дружини залишалися міцними. Вони завжди мріяли мати багато дітей. Лізі було вісім років, коли народилася Таня. А ще через рік з’явилася Оля.
— Мені так хотілося подарувати тобі сина, — посміхнулася Валентина чоловікові, коли медсестра подала йому маленький згорток.
— Я своїх дівчаток ні на яких синів не проміняю, — заявив Влад, розглядаючи маленькі щічки й носик. Він був дуже радий, що у нього доньки.
Незважаючи на велику любов до Лізи, батько розумів, що дівчинка дуже розпещена. Та й Валя неохоче це визнавала. Тому батьки вирішили не допустити подібного з молодшими дітьми. Олю й Таню виховували з любов’ю, але з більшою суворістю.
Дівчатка росли здоровими й розумними. У родині не було великого достатку, але діти мали все необхідне. Ні Оля, ні Таня ніколи не влаштували б істерику в магазині через те, що їм не купили ляльку.
А ось Ліза часто закочувала очі, коли мати приводила її до взуттєвого магазину. І в цій дірі вона мала вибирати туфлі?
Дітям було 16, 8 і 7 років, коли Владислава не стало. Серцевий напад застав чоловіка прямо на роботі. Додому він так і не повернувся.
Валентина була в нестямі від горя. Дочкам теж було важко, але вони робили все, щоб матері було легше. Матеріальний стан сім’ї після втрати годувальника став ще скромнішим.
Ліза намагалася влаштуватися на роботу, хоча Валентина вмовляла дівчинку зосередитися на навчанні. Старша дочка вчилася досить погано, ледь-ледь вступила до інституту.
Вона страшенно переживала через те, що не може нарощувати нігті та вії, як її подруги. Лізу дратувала неможливість купувати одяг у дорогих бутиках і робити стрижку в престижних салонах.
Стосунки Лізи з сестрами були непоганими. Все-таки Оля й Таня були набагато молодші, тож конкуренції між ними бути не могло.
Навпаки, дівчатка охоче носили за своєю сестрою-принцесою її гарні речі. Оля взагалі не особливо цікавилася одягом. У найпростіших шортиках набагато веселіше було бігати з хлопцями вулицями!
Ліза отримала диплом технолога харчової промисловості, але жодного дня не працювала за фахом. Спеціальність було обрано з єдиної причини — тільки туди вистачило балів під час вступу.
Після інституту вона намагалася влаштуватися то на одну, то на іншу роботу, але ніде їй не подобалося. Заробітної плати не вистачало на всі потреби дівчини.
Коли Лізі виповнилося 26 років, вона здивувала всіх повідомленням про те, що виходить заміж. Подруга влаштувала її на час своєї відпустки секретаркою до свого начальника. Ліза зачарувала сорокарічного чоловіка буквально за кілька днів.
Сергій щойно розлучився з дружиною, виплативши їй солідну компенсацію під час поділу майна. Він клявся, що «ні ногою в проклятий РАЦС», але млосні очі Єлизавети в одну мить змусили його забути про обіцянки, дані самому собі.
Дівчина спокушала, але при цьому поводилася гідно. Вона вабила й тримала на відстані. І до того моменту, коли подруга повернулася з відпустки, Ліза продемонструвала їй обручку на пальці.
Весілля було саме таким, про яке вона завжди мріяла. Валентина та дівчата раділи за Лізу, що їхня принцеса, нарешті, знайшла своє щастя. Наступного дня після урочистостей молодята вирушили на Мальдіви.
Ставши дружиною заможного чоловіка, Ліза не забувала про рідних. Мати казала їй, що їм нічого не потрібно, але дочка час від часу прибігала з подарунками.
Часто це було щось смачне. Сестрам Ліза дарувала гарні сукні, матері купувала якісну косметику. А іноді просто підкидала трохи грошей.
Ось тільки якщо спочатку вона щиро бажала побалувати рідних, то з часом у подарунках з’явився якийсь новий неприємний підтекст.
— Танюхо, тобі не соромно в таких джинсах ходити? Як якась прости Господи, чесне слово, — кривилася Ліза й простягала сестрі гроші.
— Мамо, більше не роби цю ганебну зачіску. Я переказала тобі гроші на картку, сходи в салон, який я рекомендувала, — говорила вона матері. Валентина розгублено дивилася на дочку, не знаючи, що й відповісти.
Олю просто розлютило поводження старшої сестри, коли вона забігла додому з гарним тортом. Не встигла дівчинка зрадіти, як Ліза вимовила:
— Хоч нормальний торт спробуєте. Не можна ж харчуватися одним сміттям!
А ось бабуся відразу поставила Лізку на місце. Онучка прийшла з частуваннями, Анна Олександрівна була дуже рада. Бабуся поставила на стіл вишневе варення, яке готувала сама:
– Давай, моя хороша, випий чаю. Ох, ти принесла мені стільки всього смачного, мені надовго вистачить. А ти бери варення, — з посмішкою сказала бабуся.
– Ой, ні, я цю гидоту їсти не буду. Думаєш, мало ти мене нею в дитинстві труїла? — вигукнула онука.
Анна Олександрівна зблідла від образи й обурення. Але, на відміну від Валентини, мовчати не стала. Схопила рушник і, не соромлячись, відходила дорослу дівчину. Обурена Ліза вискочила з бабусиного дому, бурмочучи під ніс усе, що вона думає про шкідливу стару.
Відтоді вона більше не приходила до бабусі. Навіть коли в Анни Олександрівни стався напад, після якого вона була прикута до ліжка, Ліза не навідала її. У «принцеси» було багато інших важливих справ.
Чим довше Ліза жила з Сергієм, тим більше виявляла неповагу до матері та зневагу до сестер. Правда, одного разу вона запропонувала Тані й Олі приїхати до неї.
Дівчата з радістю уявляли, що поїдуть у гості до прекрасного котеджу, де жили Ліза й Сергій. Але сестра з гордовитістю попередила, що в її домі діє дрес-код.
— Майте на увазі: у тому лахмітті, що ви носите, приходити не можна! — заявила сестра.
Оля різко відповіла сестрі, що вони не носять лахміття. А якщо Ліза так ставиться до рідних людей, то їм немає чого робити в неї вдома.
У перші роки сімейного життя на кожен день народження дружини Сергій влаштовував свято за кордоном. Однак напередодні її тридцятиріччя чоловік повідомив, що цього разу вони нікуди не поїдуть.
Він пообіцяв організувати гарне свято з музикантами та акторами в місцевому ресторані. Про це мимохідь згадала Ліза.
Валентина дуже зраділа, що, нарешті, зможе як слід привітати доньку. Вона намагалася домовитися з Олею та Танею про сюрприз для Лізи.
— Ой, мамо, не варто старатися, вона все одно не оцінить. Подумай краще, у якій сукні підеш, а то Лізка ж тебе до см.рті дошкулятиме, мовляв, не така ошатна, — відповіла Оля. Її більше за всіх дратувала зарозумілість старшої сестри. Хіба давно сама почала жити в розкоші?
Таня збиралася на день народження до Лізи зі своїм нареченим Андрієм. Дівчині було 22 роки. Вона перетворилася на справжню красуню. Молоді замислювалися про весілля.
Андрію було 25 років. Він закінчив інститут і влаштувався на роботу програмістом у солідну компанію. Звісно, доходи молодого фахівця були не такі вже й високі, але він уже був готовий утримувати сім’ю.
Оля ще навчалася в інституті. Виходити заміж вона поки що не збиралася, але шанувальників у чарівної дівчинки було багато.
На день народження сестри вона збиралася одягнути приголомшливу сукню, яку позичила їй подруга. «Нехай Лізка прикусить язика», — думала Оля, із задоволенням приміряючи чудовий наряд.
Уся родина готувалася до ювілею Лізи. Їх ніхто не запрошував, але це було само собою зрозуміло — прийти й привітати рідну людину. Анна Олександрівна не хотіла йти, але Валентина її вмовила.
Коли Валя зателефонувала дочці за день до свята, щоб уточнити час і місце, іменинниця дуже здивувалася і навіть розгубилася. Ліза категорично не хотіла бачити своїх родичів на ювілеї.
— Мамо, я ж вас не запрошувала! — обурилася дочка.
— Ну як же… Ти вперше за багато років на свій день народження в місті. Тим більше, ювілей. Як же я не прийду? І дівчата теж готуються, — розгублено промовила жінка.
— Мамо, там будуть дуже солідні люди. Я належу до зовсім іншого кола, ти це розумієш? Невже для вас так важливо мене зганьбити? — вигукнула Ліза.
Її просто трясло від думки про те, що мати й сестри сидітимуть у ресторані разом із нею. І це побачать партнери Сергія, її нові подруги.
— Донечко, а як же бабуся? Вона навіть у перукарню на укладку записалася, — тихо промовила Валя.
— Бабуся? Цього мені ще бракувало! — закричала шокована Ліза, — ще старенька, від якої тхне корвалолом, — саме цього мені не вистачало на такому святі.
Ліза почала з обуренням пояснювати, які важливі люди будуть на її дні народження. Невже її родичі самі не розуміють, що їм не місце серед такої вишуканої публіки?
Валентина була дуже засмучена. Вона зі сльозами на очах розповіла про це Тані та Олі. Сестри були засмучені не стільки тим, що не підуть на ювілей, скільки горем матері.
Оля намагалася бути стриманою в присутності матері, проте всередині неї вирувало полум’я. Вона згадувала, з якою зарозумілістю сестра відгукувалася про нареченого Тані. Називала його ніщебродом, незважаючи на те, що початківець-програміст непогано просувався кар’єрними сходами.
Вірність, кохання — мабуть, усе це не мало справжньої цінності в очах їхньої сестри. Андрій обожнював Тетяну й не помічав нікого навколо. Тоді як Сергій уже через рік спільного життя почав задивлятися на інших.
Оля нікому про це не розповідала, але колись давно, коли вона прийшла до них додому за дорученням матері, Сергій робив їй недвозначні пропозиції. Дівчина просила передати Лізі її свідоцтво про народження, але її огидний чоловік не хотів її відпускати. Навіть намагався її обмацати.
Що ж, Лізка отримала те, на що заслужила. Нехай живе зі своїм багатим чоловіком і насолоджується грошима.
І Єлизавета жила. І навіть насолоджувалася. Але лише грошима, оскільки сімейних радощів у її житті ставало дедалі менше.
Колись давно Сергій водив дружину до дорогих ресторанів, дарував шикарні подарунки, обсипав коштовностями. Однак інтерес чоловіка до молодої дружини швидко згас.
І його шлюб із Лізою повторив ту саму історію, що й із першою дружиною. За винятком одного моменту. Розвиток бізнесу, придбання майна — все це відбувалося під час першого шлюбу. Тому тоді дружина отримала чималу компенсацію під час розлучення.
А Ліза прийшла на готове. Сергій, навчений «гірким» досвідом, купував автомобілі та інше майно на ім’я своєї матері. Тому, коли дружина запідозрила зраду, спочатку не поспішала розлучатися.
Яке ж приниження вона відчула, коли дізналася, що чоловік зустрічається з її подругою. І ця парочка вже давно разом! Сергій подарував їй і машину, і сережки з діамантами.
Ліза довго терпіла образу. Одного разу вона сказала чоловікові, що знає про його зради. Чоловік на це зауважив, що навіть штамп у паспорті — це не привід обмежувати його свободу. Ось перша дружина, вона йому хоча б дочку подарувала. А Ліза що? Пустоцвіт!
Дівчині було прикро чути такі образливі слова. Вона була здорова, але зав.гітніти чомусь у неї не виходило. І що з того? Хіба це привід так принижувати її?
Коли Сергій зрозумів, що дружина стерпіла образу, він зовсім розслабився. Справа дійшла до того, що одного разу Ліза застала чоловіка з коханкою прямо в їхній спальні.
Такого приниження вона вже не могла витримати. У розпачі вона крикнула чоловікові, що йде від нього. Мабуть, Ліза сподівалася при цьому, що Сергій буде її утримувати. Але, на жаль, як і від першої дружини, від нинішньої дружини він відмовився без вагань.
Ліза вибігла з дому в тому, що було на ній. Встигла взяти лише документи. Навіть прикраси, які дарував чоловік, залишила у скринці в спальні. Потім, звісно, кусала лікті за цей необачний вчинок. Але гордість уже не дозволяла повернутися.
Куди їй було йти, коли в кишені ні копійки? І дочка побігла до мами. Адже не на вулиці ж спати, зрештою?
Всупереч очікуванням Лізи, мати дуже зраділа їй. Обіймала й цілувала невдячну дочку. І жаліла її, почувши, як негідник Сергій зрадив дружину і, можна сказати, вигнав її на вулицю голу.
Мати не сказала ні слова докору, і від цього у Лізи на душі ще сильніше скреготіли кішки. Краще б вона кричала й ображала — все було б легше!
Ще важче Лізі було зустрітися поглядом з Олею та Танькою. Обидві сестри при матері не стали ганьбити старшу, але наодинці висловили все, що про неї думають. Лізі було соромно й ніяково. Як би хотілося дати відсіч цим шмаркачкам, але вона тепер була не в тому становищі.
Бачачи, як Таня милується зі своїм нареченим, Ліза заздрісно відводила погляд. Як же хотілося, щоб її кохали ось так. Щоб її чоловіком був не ловелас, готовий заради нової спідниці кинути дружину, а хороша людина, як Андрій.
Ліза намагалася покритикувати сукню, яку вибрала Таня, і пофиркати з приводу ресторану, але сестри швидко заткнули їй рот. Обидві дівчини працювали, були самостійними й незалежними. А Лізка сиділа на шиї у їхньої матері.
Куди вона тепер влаштується з досвідом роботи дружиною бізнесмена? Ось нехай тепер помовчить!
Лізі й так було важко, а тут ще й мати доклала. Каже, що з бабусею треба помиритися. Іди, мовляв, донько, попроси вибачення у бабусі. Ти її сильно образила минулого разу.
Онучка нізащо не хотіла принижуватися перед бабусею, але тут Валентина вже проявила твердість. Вона проковтнула образу від дочки на свою адресу, але не могла пробачити, що Ліза образила бабусю.
— Знаєш, донечко, я тебе дуже люблю. Але якщо ти не вибачишся перед бабусею, більше на мене не розраховуй! — твердо заявила мати, сама дивуючись, що змогла вимовити ці слова.
І Лізі довелося піти вибачатися до бабусі. Стара мудра жінка багато чого бачила на світі, у тому числі й невдячних дітей. Вона докоряла онучці, добряче її висварила, але потім посадила пити чай. Дивлячись на плачучу Лізу, вона лагідно посміхнулася.
— Ну, досить уже сльози лити, досить. Так горю не допоможеш. За свої вчинки треба відповідати. Готова? — запитала бабуся.
— Та як же я можу…, — почала Ліза, але бабуся не дала їй договорити.
— Роботи в тебе поки що немає, нема чого матір об’їдати. Ти й так уже багато горя їй принесла. Поїдеш зі мною на дачу. Будеш допомагати на городі все літо. Грядки полоти, ягоди збирати, огірки підгодовувати — роботи вистачить, — твердо заявила Анна Олександрівна, дивлячись онучці прямо в очі.
Ліза хотіла заперечити бабусі, але під поглядом її мудрих очей знітилася. Як тут відмовити? Тому глибоко зітхнувши, «принцеса» кивнула.
Увечері Ліза сказала матері, що помирилася з бабусею. А о шостій ранку вона вже крокувала на електричку до дачі.
У руках у неї були дві величезні сумки з теплим одягом, провіантом і добривами. Слідом за онукою бадьоро крокувала бабуся. На її обличчі сяяла посмішка.
