Коли в нас настали важкі часи, то я одразу ж зателефонувала своїй тітці і покликала її до себе. В мене двоє дітей. Цього року вони пішли в перший клас. Я розуміла, що беру на себе велику відповідальність.
Та вчинити інакше просто не могла. Ми з чоловіком і дітьми живемо трикімнатній квартирі. Тому місця мало вистачити на всіх. З тіткою у мене з самого дитинства особливий зв’язок.
Тому я відразу для себе вирішила: якщо щось піде не так, я зроблю все, щоб перевезти всю сім’ю. Тітка погодилася відразу ж. Вона розуміла, що їхати їй більше нікуди. Її чоловіка не стало кілька років тому.
Вона сама витягала діточок, працювала на двох роботах. Коли почалася криза, усього цього не стало. Я відчувала, що повинна допомогти їй. Хто, якщо не я? Спочатку все було чудово.
Ми з тіткою насамперед почали вибирати для дітей школу. Найзручніше було оформити їх у той самий навчальний заклад, куди ходять мої діти. Так і вчинили. Потім ми з чоловіком знайшли для тітки роботу.
Вона сказала, що готова робити все, що буде потрібно. Звісно, я не планувала брати з неї плату за оренду нашого житла або що-небудь у цьому дусі. Ми домовилися, що тітка скидатиметься з нами на комуналку.
Цього було достатньо. І все було начебто непогано. Діти пішли до школи, життя мало-помалу йшло своєю чергою. Але нещодавно мій батько, який живе в селі, повідомив, що він серйозно захворів.
Настільки сильно, що йому потрібно якийсь час провести на стаціонарі в місті, а потім бажано перебувати під наглядом. Звичайно, він насамперед зателефонував мені. По-перше, йому потрібні були гроші.
По-друге, моя допомога під час реабілітації. Квартири в місті в нього не було, тому зупинитися він міг тільки в нас. Як я можу відмовити рідному батькові? Я почала думати, як найкраще вчинити.
У нашій квартирі живе тітка з дітьми, я, мій чоловік і наші діти. Разом шість осіб. З огляду на те, що в нас три кімнати, місця мало б вистачити. Ну, з натяжкою, але все-таки.
Коли я повідомила про те, що скоро до нас переїде тато, тітка обурилася. Річ у тім, що з моїм батьком у них завжди стосунки були натягнуті. Кілька років тому вони серйозно посварилися і відтоді не спілкувалися.
Вона заявила, що з моїм батьком під одним дахом жити не стане. Мовляв, я повинна йому відмовити. У мене дар мови пропав. І це після всього, що ми з чоловіком для неї зробили!
До речі, він був присутній при цій сцені, і вона йому дуже не сподобалася. Чоловік не витримав і сказав, що ми їй допомогли, а вона ще й права качає. Стільки криків у нашій квартирі я ніколи не чула. Благо дітей не було вдома.
Тітка дуже сильно образилася, називала нас дріб’язковими і меркантильними. Не знаю, як вирішувати цю проблему. Тітці нікуди повертатися та й діти освоїлися в новій школі, а своєму батькові я відмовляти не буду.
