Нещодавно у моєї приятельки стався випадок із життя її сина Богдана. Йому 4 роки. Він ходить до дитсадка. І там він має подружку Алісу.
Аліса йому сподобалася з першого дня. Він сказав, що у неї дуже гарні бантики і коли вона сміється, то йому теж хочеться сміятися. Вони продружили півроку. Весь цей час його обходжувала інша дівчинка, Соня. Соня завжди намагалася привернути увагу Богдана. То попросить його іграшку, то віддасть йому порцію обіду. Богдан довго чинив опір, казав, що його наречена Аліса.
Але Соня була невтомною. Вона ходила за Богданом без кінця і не звертала уваги на Алісу. Вона давала Богданові свої іграшки і завжди була поруч, якщо він падав і здирав коліна. Аліса намагалася допомогти, але Соня діловито відсувала її убік.
І ось одного разу Богданчик прийшов до мами і сказав, що тепер Аліса у минулому, і в нього інша подружка – Соня. Вона ж по-справжньому любить його. І дає пограти своїми іграшками, і бере його за руку і веде гуляти.
Моя приятелька старанно покивала головою. А мені сказала, що це кумедна дитяча історія.
Через кілька місяців дружби Богданчика з Сонею, їх спільних Днів народження, ігор у пісочниці біля будинку, сталося дещо.
Соня з Богданчиком будували пісочний замок, як належить усім парам їхнього віку.
– Тут буде їдальня. – сказав Богданчик, позначаючи лопаткою територію. – Ні! – махнула своїм совочком Соня, – тут буде моя переодягальня!
Богданчик діловито засопів, відгороджуючи їдальню. І ось, збудований на піску замок, в одну мить був зруйнований Соніним совочком… Вона просто розламала, розбила, зрівняла із землею цілий палац…
Богданчик не сказав своїй подрузі жодного слова… він мовчки прийшов і сів біля мами на лавочку…
– Що трапилося, синочку? – Усміхнулася моя приятелька. На щастя, я сиділа поруч і чула їхній діалог.
– Мам, Соня щойно зруйнувала цілий палац! Який ми з нею будували три дні! Я хотів там їдальню, а вона переодягалку… мам, ну хіба ж можна з-за такої дрібниці зруйнувати цілий палац?
Вона ж мене любила і ходила за мною, я Алісу кинув заради неї, а вона, лопаткою наш палац, і там тільки пісок залишився, мам, хіба можна так руйнувати те, що разом так довго будували?
Приятелька глянула на мене безпорадно, а хлопчик дивився на неї синіми-пресиними очима і чекав на відповідь.
