Мені 30 і я ніяк не можу з чоловіком зважитися на дитину. Для нас це і так тема досить важка і хвороблива. А тут масла в вогонь підливають ще й оточуючі.
Ось взяти наприклад моїх колег. Я працюю в одній фірмі, де в кабінеті 6 жінок.
Вони всі приміром, мого віку, та всі мають дітей, чоловіків, якісь проблеми дачі, свекрухи, інтриги, я не надто люблю в це лізти, тому стараюся триматися осторонь і сама нікому зайвого не розповідаю.
Якось на роботі в мене спитали, чому я мовчу, мовчу про відносини, на що я стала пояснювати, що просто не люблю обговорювати свої стосунки.
Пояснивши дівчаткам, що і в мене не все ідеально, та в нас теж бувають сварки. А якось я використовувала диктофон для роботи і забула його вимкнути, а потім вийшла з кабінету, по дорозі до туалету мене затримав ще один співробітник і я забула, що в мене там важлива справа.
По приходу в кабінет я зайшла і почала шукати телефон, під купою паперів я зрозуміла, що диктофон все ще увімкнено, а коли почала вимикати його, запис випадково натиснувся і увімкнувся звук, де вони мене обговорювали.
Я намагалася вимкнути, але всі вже все розуміли, та і я стала слухати що про мене кажуть.
Такі слова говорять люди, які не розуміють що роблять. Вони залізли в моє життя, ледь не в моє ліжко і обговорили все.
Тепер не спілкуються зі мною, і сміються за спиною. Робота хороша і не хочу я її втрачати, але і в таких умовах працювати не зможу.
