За свої роки я примудрилася нажити купу ворогів, усі вони були колись найкращими подругами та друзями. Я зі стовідсотковою впевненістю можу сказати, що подругою я була гарною.
Завжди підтримувала, допомагала чим могла, брала на себе проблеми подруг, а в результаті мене зраджували і змішували з брудом за спиною. Коли ловила на зраді, потихеньку намагалася без скандалів і висловлювань віддалитися.
Робила все, щоб під час зустрічі можна було хоч просто сказати: «Привіт» — не хотілося наживати ворогів. Але, на жаль, вони це сприйняли як ляпас, хто я така, що посміла перша перестати спілкуватися.
Практично всі мої подружки вважали, що вони кращі за мене у всьому: красивіші, розумніші, вважали, що вони більш гідні щастя, ніж я. Наразі у мене немає жодної подруги, бо сильно обпеклася.
Тепер не хочу заводити друзів, не хочу ні з ким спілкуватися, окрім чоловіка та батьків. Все б нічого, але ці колишні подруги весь час стежать за моїм життям, чекають, коли в мене все буде погано, щоб порадіти.
Вони, як гієни, чекають вдалого моменту зробити якесь лихо. Так як місто у нас маленьке і всі одне одного знають, якщо я захочу влаштуватись кудись на роботу і з’ясується, що там є знайомі, то мене відразу очорнять.
Можна одразу йти, бо іншого життя не буде. Ось якось так за своєю дурістю і недосвідченістю нажила собі ворогів і тепер доводиться обходити все, що може якимось чином їх торкнутися.
Доходить до того, що я не піду купувати хліб у магазин, де працюватиме одна з них. Не знаю у чому моя помилка, і чому в мене в житті так склалося, що низка цього всього продовжує тягнутися вантажем.
За вдачею я така людина, що не стану їм платити тим же і найстрашніше, що вони це знають і з задоволенням користуються. У мене все життя попереду і мені дуже не хотілося б, щоб ці помилки заважали жити. Як бути у такій ситуації?
