Скільки пам’ятаю свою сестру Лізу, вона завжди подобалася людям. Батьки її балували більше: нічого дивного, адже вона у нас молодша. У школі вчителі пророкували їй кар’єру актриси чи моделі, постійно нахвалюючи Лізин артистизм. Та й від хлопчиків у неї не було відбою. Це якщо коротко.
Не подумайте, я не скаржусь, навіть сама вважаю, що це цілком заслужено. Мені, наприклад, така активність завжди здавалася надто стомлюючою, я вчилася, і такий режим мені був більше до душі.
Після школи наші шляхи в деякому плані розійшлися. Я вступила в політех і продовжувала наполегливо гризти граніт науки, хоч часом і було тяжко.
Ліза пішла у педагогічний, особливо не напружуючись. Постійна участь у різноманітних конкурсах та КВК забезпечила їй гарну успішність, тож навчання її особливо не турбувало. Але весь цей час ми були у чудових відносинах, хоч наші погляди на життя були абсолютно полярними.
Хоча ні, брешу. Я трохи їй заздрила. На другому курсі вона познайомилася з шикарним хлопцем, просто чоловіком мрії і, за збігом обставин, моїм одногрупником. Вони почали зустрічатися, і це була не стандартна Лізкіна інтрижка, а справжні, зрілі стосунки.
Як же мені було сумно готувати тост на їхнє весілля з огляду на те, що я сама була таємно закохана в Андрія! Але це справи минулих днів, і згадувати про них зараз немає сенсу.
Подальша доля дещо віддалила нас із сестрою. Я знайшла непогану роботу та навіть купила собі невелику квартирку в центрі міста. На амурні справи не було часу, проте кар’єра розвивалася з прийнятним для мене темпом. Ліза теж почувала себе непогано: люблячий чоловік, будинок, авто та двоє наймиліших карапузів. Напевно, це і є мрія домогосподарки. Андрій їх повністю утримував, його дружина у своєму житті не працювала жодного дня.
Якось у гостях я вивела сестру на відверту розмову. Мовляв, чому вона не хоче зайнятися якоюсь справою, хочаб взяти грошей у чоловіка на свій мікробізнес. Це відволікало б від домашніх турбот і взагалі, зайві гроші ніколи не завадять. Якщо на спортзал та солярій час є, то й на щось таке кілька годин знайдеться. Чоловік би проти не був.
«Не думаю, що він не розуміє, що ти, сестричка просто сидиш у нього на шиї».
Відповіддю була незрозуміла посмішка та зміна теми. Наприкінці розмови сестра видавила з себе щось на кшталт:
«Мій чоловік повинен забезпечувати сім’ю, а я стежити за домашнім комфортом. Інакше навіщо тоді взагалі чоловік потрібен?»
На тому й закрили тему.
Через 8 або 9 місяців сестра зіткнулася з тим, що називається “непередбачена ситуація”. Андрій захворів і захворів серйозно. З лікарні миттю полетіли величезні рахунки, тож машину і дещо по дрібниці довелося продати. Але цього не вистачало і почалися борги.
Добре, що Андрій був із тих, кого називають комунікабельним. Його партнери з бізнесу і просто друзі з розумінням поставилися до того, що відбувається, і допомагали чим тільки могли. Але і цього було мало.
Зрозуміло, черга дійшла і до мене. Але цифра, яку від мене хотіла сестра, була надто великою. Бо зрозумійте, я прагнула і прагну до повної незалежності та пасивного доходу. А саме купити ще одну квартиру, здавати її та піти з роботи. Витрачаю я мало і все на себе. Тож якщо я здам 2 квартири, я зможу подорожувати і не бути нікому винна. Віддати половину того, що я відклала на квартиру сестрі, мені неприйнятно. Я знаю, що вона нічого не віддасть.
Тож я відмовила. Сльози, крики та інше діють хіба що на емоційних молодих дівчат. А я вже доросла жінка, що твердо стоїть на ногах. Мене таким не пройняти.
Навіть коли до мене в гості прийшла мама і серйозним тоном запитала, як я можу бути такою черствою, відповідь залишилася такою ж. Я не для того працювала все життя, щоб моя «мила і артистична» сестра, не пропрацювавши жодного дня, відбирала у мене мрію.
Нехай крутяться, як хочуть, грошей я не дам. І крапка. Зрештою, життя все розставляє на свої місця.
