Поки мої подруги мріяли про те, щоб у їхньому житті з’явився чоловік із грошима, я працювала. Почала заробляти ще в 14, коли мама захворіла і коштів просто не вистачало.
Я пройшла довгий шлях від роздачі листівок до престижної роботи в офісі. А потім зустріла чоловіка, поруч із яким могла дозволити собі все, але я не прагнула користуватися цим. Наші стосунки розвивалися поступово.
І я була на сьомому небі від щастя, навіть не підозрюючи, яке майбутнє на нас чекає. Коханий завжди любив жіночу увагу. І до мене в нього було багато жінок. Я знала про це, тому ревнувала його до кожної зустрічної.
Але подруги заспокоювали, говорили, що він вибрав саме мене. Це не порожні слова. Так було рівно до того моменту, поки ми не одружилися. Казкове весілля змінили суворі будні.
Насамперед він наполіг на тому, щоб я кинула роботу. Мовляв, жінка повинна займатися побутом і дарувати чоловікові радість вдома. Мені це не сподобалося, але я вирішила, що це непогана можливість відпочити.
Зовсім скоро мої заощадження зійшли нанівець. Я розуміла, що тепер мене забезпечує чоловік, але брати в нього гроші соромилася. А потім з’ясувалося, що і давати мені їх ніхто не поспішає.
Коханий сам складав сімейний бюджет, сам усе купував. У плані готування я відчувала себе найнятою кухаркою, тому що чоловік говорив, що він хоче на сніданок і вечерю, купував продукти, а мені залишалося лише готувати.
Я намагалася протестувати, але він вмикав режим газлайтингу, і винуватою завжди опинялася в підсумку я. І я вже на тих етапах думала про розлучення, але незаплановано завагітніла. Чоловік був радий цій новині.
Та й я мріяла стати мамою, але думки про те, що ж буде після народження малюка, гризли мене мало не щодня. Я наважилася попросити в чоловіка грошей на психолога, але він, звісно, відмовив.
Влаштував скандал, сказав, що всі психологи – шарлатани. Мовляв, іди з подружками поговори, якщо тобі треба. До речі, з подругами я практично не бачилася. Він цього не любив, але тут, як бачите, зробив виняток.
Я відчувала себе заручницею якоїсь сімейної в’язниці. А коли народилася дитина, чоловік зовсім з котушок злетів. У нього явно якісь психологічні проблеми на ґрунті грошей. Він у принципі перестав мені їх давати.
Смішно сказати, навіть на труси доводилося мало не на колінах випрошувати! А потім він заявив, що мені теж потрібно працювати. Вичитав десь в Інтернеті, що мами в декреті багато заробляють, і давай мене пиляти.
Я чесно намагалася, але коли в тебе на руках піврічний малюк, сидіти постійно за ноутом просто неможливо. Ми почали сваритися ще й на цьому ґрунті. Я не знаю, що мені робити.
З одного боку, я готова подати на розлучення вже завтра. З іншого, мені просто страшно. Я не знаю, чого очікувати від чоловіка, як він відреагує. Зібрати всі речі і просто поїхати я теж не можу.
Усе-таки в нас є спільна дитина! Ось і виходить, що я опинилася заручницею ситуації без грошей. Батьки живуть в іншому місті. Подруги теж мало чим допоможуть, враховуючи, що ми практично перестали спілкуватися.
Чоловік ніби навмисне все так вибудував, щоб я вже нікуди не поділася. І від цього на душі ще тривожніше. Невже я живу з психологічним тираном? Що мені тепер робити?
