Наші батьки кінця 60-х початку 70-х були, як би так м’якше сказати, байдужими чи що. Особливо з нами не морочилися.
Працювали, займалися своїми справами, помалу виховуючи нас. Іноді мені здається, що ми виросли якось самі собою.
Мама завжди казала: не хочеш, не їж. Так, у нашому дитинстві особливих кулінарних вишукувань не спостерігалося, але не пам’ятаю, щоб хтось ходив голодним.
Якщо я заходила в гості до своїх друзів, там завжди було молоко, хліб, смажена (дуже популярна страву) картопля. Із зими стояло в банках варення.
Мама готувала дуже смачну, але дуже одноманітну їжу. На перше — капусняк, а коли побудували птахофабрику, то курячий суп (все містечко виросло на курячому супі, ми їли його все дитинство, юність і молодість, поки не роз’їхалися на навчання, я, наприклад, у столицю).
На друге – картопля. Іноді з м’ясом, іноді із ковбасою. Яку ковбасу робив м’ясокомбінат! За нею вишиковувалися довжелезні черги, ззаду напирали і кричали: по ціпку в одні руки!
Особливо господарські тітки підштовхували до прилавків дітей, мовляв, і на нього також «вішайте». Ну і звичайно, яєчня, різні каші…
Дуже рідко, і це був справжній процес цілий день, домашні котлети чи пельмені.
Завжди тато та мама робили їх разом. Це вони почали в неділю. На стіл встановлювалася важка м’ясорубка, крутили м’ясо, потім ліпили, смажили-варили та їли.
У прикуску чудово йшли домашні солоні огірки, якими нас постачала бабуся, та квашена капуста. Пили чай із цукерками, які мама та тато привозили з відряджень.
І це вважалося майже розкішшю. Я, до речі, цукерки майже не їла, не любила, а мама дуже шанувала шоколадні. Тато міг за один присіст вжити з чаєм півбанки варення. Згадую їх, смішно, як вони раділи солодкому. Молоді були, лише за 30 років.
Коли я пішла в перший клас, мама пристосувалася варити мені макарони, такі довгі, великі, з широкими дірками, сіруваті (дивлячись на них справді вірилося, що будь-яку макаронну фабрику можна було перевести на випуск бойової техніки і снарядів).
Макарони я дуже любила. Мама їх просто відварювала і заправляла вершковим маслом. А потім накривала каструльку подушкою, щоб вони не остигли до того часу, як я повернуся зі школи…
На свята збирали стіл. Обов’язковим був салат олів’є, вінегрет, оселедці (її не розбирали на філе, а різали прямо з хребтом і посипали зеленою цибулею, заправляли соняшниковою, пахучою (іншого не було) олією, різали ковбаску, сир, готували на гаряче знову ж таки картоплю з м’ясом.
Ставили домашню капусту та огірки, у дядька-рибалки була ще смажена риба, від чого мій тато просто приходив у захват, а в нас — шпроти із відрядження, іноземні консерви «глобус», якась шинка і рідко, але бувала, червона ікра. Яку знову ж таки акуратно їли тільки чоловіки, а мамі й тітці вона не подобалася — солона і гірка якась.
Взимку свіжі фрукти були рідкістю. Про огірки-помідори з гілки навіть не йшлося. Огірки мама урочисто приносила у травні, із заводської їдальні (їй залишали пару штучок).
Вони почали з’являтися, коли під містом збудували тепличне господарство. Один огірок йшов салат, а інший віддавали мені. Мили, різали, посипали трохи сіллю і пропонували на тарілочці. Це було щось дивне — забутий за зиму запах і смак.
На Новий рік тато приносив апельсини. І це було класно. Досі я купую на новий рік саме апельсини, саме їхній запах говорить мені про те, що прийшло свято.
А ще у школі нам давали подарунки — невеликий пакет, у якому були цукерки, печиво та обов’язково велике червоне яблуко чи апельсин. Таких подарунків у мене збиралося кілька — зі школи, від батьківських робіт, з ялинки з заводу металургів… Ось цукерки із новорічних кульків я чомусь з’їдала всі.
На свята нам купували лимонад, на мою думку, «Буратіно», дуже смачний, у півлітрових скляних пляшках. Пили ми його з насолодою та могли випити море. Швидко він кінчався.
Загалом, дивно, але на їжу ми, діти, жадібними не були. Якщо ти брала у двір шматок хліба, то кожен відкушував від нього, яблуко теж кусали всі.
Виходив із дорогоцінною жуйкою — ось її не ділили, а всі по черзі помалу жували, а потім повертали власнику. І не хворіли! І не боялися заразитись. А вас чим годували?
