Чесно кажучи, ніколи не розуміла вирази «Чужих дітей не буває!». Ще як бувають. Наприклад, дочка мого чоловіка (від першого шлюбу) здається мені зовсім чужою.
Щоправда своїх дітей, на жаль, немає і не буде. Але в мене є племінниця, вона мені справді як рідна дочка. Моєї сестри рано не стало, тому я дівчинку з 12 років ростила сама, бо тато від неї відмовився.
Нині моя племінниця вже студентка медінституту. Ми з нею постійно на зв’язку, як рідні люди.
Мені 47 років, і я не була заміжня до своїх 44. Просто 8 років жила з однією людиною, а потім ми розбіглися. Потім я виховувала племінницю, ми з нею жили у моїй однокімнатній квартирі.
Пізніше вона поїхала на навчання, а я в цей час познайомилася з хорошим чоловіком, Григорієм, який на 17 років старший за мене. Він давно розлучився, теж мав однокімнатну квартиру. Загалом, невдовзі ми з ним одружилися.
Що мені дуже сподобалося: він про мене турбувався, якось по-батьківськи навіть. Моя душа розтанула від такої турботи. Адже я вічно все на собі тягла і колишнього співмешканця теж. А тут просто маленькою дівчинкою себе відчула.
Гриша мені відразу зізнався: був одружений, є дочка та онук, яких він дуже любить. З дружиною розлучився через її поганий характер. На жаль, і дочка така сама, з вдачею. Доньці на той момент було 30 років, вона теж одружена, живе із сім’єю та матір’ю в обласному центрі. Ну і добре, нас вони не чіпають!
Я чоловіка справді люблю, і ми плануємо прожити разом усе життя. Вирішили поміняти дві наші однокімнатні квартири на трикімнатну. Невелику, проте всі кімнати роздільні. Ось тут дочка і згадала про батька.
Якось приїхала до нас одна, без сім’ї, нібито у справах. Відразу зауважила, що вона до мене упереджено ставиться. Кілька разів казала батькові, що дарма він поміняв квартири, адже простіше було б одну здавати, а в іншій жити. А їй яке діло?
Колись Гриша захворів, то він сам відновлювався, дочка взагалі не показувалася. Йому друг допоміг стати на ноги. А тепер вона диктує, що треба робити! Причому вона йому так казала, ніби мене зовсім нема. Просто ігнорувала мою присутність.
Крім того, коли Гриша йшов із сім’ї, він залишив доньці з колишньою дружиною трикімнатну квартиру та машину. Взяв лише валізу. І тепер він не правий?
Дочка поїхала, але після цього візиту вона зацікавилася батьком, як ніколи раніше. Почала йому писати і дзвонити, що, мовляв, набридло їй це маленьке місто, хоче переїхати до нашого мегаполісу з сім’єю, взяти кредит. Але для цього треба пожити десь, улаштуватися, звикнути.
Зйомне житло коштує дорого, але добре, що є рідний тато з трикімнатною квартирою. Нічого, ми можемо посунутись і на якийсь час звільнити пару кімнат. Григорій радий, а я здивована. Я відчуваю людей та їхні наміри. Не для цього його дочка хоче до нас.
Якщо оренда для них дорога, то й кредиту вони не потягнуть. У неї явно свої плани: батько вже не молодий, здоров’я так собі, ось вони вдадуть турботливих родичів і придумають що завгодно, щоб я пішла з квартири.
Звичайно, можна було б і назад розміняти квартири, але ж ми з чоловіком не збираємося розлучатися. Я свої хвилювання відразу сказала чоловіку, а він лише обурився. Каже, що все це дурниці і він не дозволить дочці погано зі мною вчинити.
Я вже думаю, що не треба було розмінювати квартири. Але що зроблено, те зроблено. Тепер інша проблема: як зробити так, щоб людина відмовилася від ідеї доньки приїхати до нас? Вона мені тут не потрібна, навіть тимчасово.
Якби ставилася до мене з повагою, то ласкаво прошу. А то таке враження, що я в неї тата забрала. У мене й племінниця є, вона мені за рідну дочку, але ж я не кличу її жити з нами. То що мені сказати чоловікові, як запобігти приїзду його дочки?
