Ми з чоловіком в шлюбі вже довгих 7 років. Мені іноді здається ніби все життя. Він одружився зі мною ще в часи студенства. Від дійшов до аспірантури, а зараз власним розумом заробляє нечувані кошти.
Я ж покинула навчання одразу після весілля. Мені здавалося, що сімейне життя потребує всього мого часу. Та й з сессіями у мене відносини не складалися. Я пішла у академвідпустку і певно ще й досі у ній.
У противагу успіхам в роботі чи навчанні, я маю власні досягнення. Я певно що накраща домогосподарка в цілому світі і чуттєва дружина. Вдома затишок, свіжа смакота. Родичі чоловіка полюбляють бувати у нас в гостях. Впевнена, що така супутниця робить чоловіка щасливим.
Та нещодавно трапилася дивна для мене історія. Свекруха сама мені навіть не сказала, побоялась образити. А от сестра чоловіка була сміливішою, поздвонила і як грім серед ясного неба, мовила:
-Після того, як ти сходила до батьків у гості у них там ледь не до розлучення йде. Нашо розсварила чоловікові матір з батьком?
Я була ошелешена. Певно ще і налякана. Не передати словами, як сильно боюсь бути поганою дружиною чи постати в очах чоловіка у нехорошому світлі. І тут таке. Я ж так стараюся, ну за що?
Справа в тому, що я забігла до Світлани Іванівни у минулу суботу. Ми пили чай, я принесла солодкі пиріжки щойно з печі. Свекор зі свекрухою були мені раді, звали донею і таке інше.
По вихідних вони традиційно працюють на дачі, тож у той час свекор переносив у автівку все необхідне для поїздки. В якийсь момент і свекруха пішла у двір, показати щось у гаражі, що треба забрати також.
А я лишилась на кухні і моя увага була прикута до гори брудного посуду. Там не за один день було, а частина посуду вже не вміщалася у раковині та заполонила плиту і навіть стіл. Я вирішила допомогти своїй другій матері.
Перемивання посуду зайняло якийсь час, але мені пощастило і ніхто не повернувся з двору та не відволікав. Я гарнесенько понатирала скло, розставила все по поличках, навіть відмила плиту зі столом, все одно руки вже мокрі. Потім час почав мене підганяти у власних справах і я пішла взуватися. Порощалася я зі свекрами вже у дверях, обійняла, побігла додому.
Свекруха мені передзвонила за кілька годин, подякувала. Вона сказала, що це була величезна домога і я молодець, та все ж не варто було. В неї був трохи дивний голос, тихий і наче сумний. Я тоді не звернула уваги, а от вдячність мене потішила.
Дзвінок чоловікової сестри пройшовся по мені цілим землетрусом. Вона говорила, що хоч би яка я була господиня, не маю так цим вихвалятися. Виявилось, що свекруха зі свекром якийсь час бодалися, хто має навести у кухні лад. Працюють обоє на заводі, в вихідні стомлюються на дачі. Свекруха готує, тож вважає, що свекор мав би посуд і перемити.
Тарілки, кастрюлі, горнята збилалися на кухні десь із четверга. Кожен вважав, що все помити має інший. А потім прийшла я і мої пиріжки. Коли свекор побачив як чисто на кухні, то він одразу зрозумів, хто саме розібрався з тим злосчасним посудом. Стався скандал космічних масштабів.
По-перше він лютував з того, яка господиня на таку кухню додумається привести гостей. А те, що я з жалю перемила там все, він взагалі вважає ганьбою для їх родини. Для дружини перш за все. Так, він має допомагати, але якщо вийшло так, що не було часу, то не можна так ганьбитися. Навіть про розлучення згадав.
Світлана Іванівна все одно знайшла у собі сили подзвонити і подякувати. Якийсь час вона трималася. Та за тиждень подзвонила дочці, бо свекор влаштував їй справжній бойкот і до примирення справа не йде. Я справді не знаю, що маю зробити. Як виправляти ситуацію? А найголовніше, я не можу розібратися навіть для себе, я дісно була така неправа?
