Я зробила велику дурницю – переписала на сина квартиру. Думала, що житимемо всі разом, великою сім’єю, але мої мрії так і залишилися мріями. Дочка, коли дізналася про кватиру, влаштувала скандал.
Вона була єдина, хто дійсно бажав мені щастя, бо одразу сказала, що син не дасть мені спокійно жити. Попереджала, що він здасть мене у притулок, а я її не слухала, не вірила. Думала, що то вона так ображається, що я їй нічого не дала.
От так я й опинилася у притулку для літніх людей. У день народження я була дуже сумна. Йшла п’ята година поспіль, як я сиділа у дворику і міркувала, чому так сталося. В мій ювілей на обличчі ні радості, ні наснаги від передчуття святкування цієї події.
Я просто вже знала, що на мене чекає: лише один одинокий вечір з дієтичним пирогом, дбайливо приготовленим медсестричками. Так я святкуватиму свій день народження вже третій рік поспіль. За цей час ні син, ні дочка до мене не приїхали. Забули вже, напевно.
У пам’яті виринали картинки з минулого. Ось я з сином за чаєм обговорюють доцільність переписати на нього квартиру. Ось підписую документи і чекаю, доки дбайливий син зі своєю родиною переїде до мене. А ось і сварка з дочкою, що була проти такого рішення.
Вона ж мене попереджала, що буде далі. Спогади так кружляли в голові, а по щоці градом котилися гіркі сльози від того, що все так і обернулося, як передбачала дочка. Годинник показав шосту, тим часом персонал пансіонату робив плановий обхід.
Треба було вже йти до своєї кімнати. Я неквапливо піднялася на другий поверх, відчинила двері своєї палати і мало не зомліла від подиву! У тісній кімнатці метушливо складала мої речі моя ж дочка.
Вона приїхала привітати мене з днем народження. Привезла прегарний букет її улюблених тюльпанів. Сльози знову градом покотились з моїх очей. Коли пристрасті вщухли, донька пояснила, що не могла знайти мене раніше.
Виявляється мій син поїхав за кордон, і від нього вже кілька років ні слуху ні духу. А квартиру він продав, новим господарям про матір нічого не сказав. Дочка не одразу про це дізналася, а коли все спливло, то кинулася мене шукати.
Закінчивши розповідь, донечка піднялася з дивана і попрямувала до виходу. Я лише розгублено подивилася їй услід, бо не розуміла, що ж мені робити. Вже біля самих дверей вона розвернулася і з усмішкою сказала, що ми їдемо додому. Цей мій день народження був найкращий у моєму житті.
