До майбутньої свекрухи я ставилася доброзичливо, от тільки вона мене відразу не злюбила. Я намагалася триматися на відстані, ми з нею ніколи не були близькі.
Через півроку після того як ми з’їхалися з Дімою, я дізналася, що вагітна. Тоді ми вирішили розписатися і тільки після подачі заяви в ЗАГС повідомили звістку родичам.
Наші батьки були не знайомі, так що ми з Дімою зібрали всіх у себе, щоб познайомити моїх і його батьків ближче перед весіллям. Чесно скажу, знайомство пройшло не дуже гладко. Батьки Діми почали обговорювати з ним якісь свої сімейні справи, мені це було неприємно, та й моїм слухати ці розмови не було потреби.
Через кілька днів мама покликала мене до себе додому дещо обговорити. Вона була схвильована, коли я прийшла. Виявилося, що два дні поспіль свекруха дзвонила їй і просила, щоб я не народжувала дитину. Я була в шоці, коли дізналася це.
Свекруха нічого не заперечувала. А мене це вивело з себе. Яке право вона має таке вимагати? З її обличчя було видно, що вона зараз же готова відвести мене за руку в лікарню.
До весілля залишалося трохи більше місяця, і весь цей час свекруха налаштовувала сина проти мене. Просила, щоб він зі мною розлучився, поки не пізно.
За тиждень до весілля вона зрозуміла, що нічого не змінить своїми спробами нас розлучити. Вона змирилася. Якось вона відвела мене в сторону і сказала:
“Давай забудемо наші розбіжності і будемо нормально спілкуватися”, – напевно, вона так вибачилася. Весілля було скромним, зате без істерик незадоволеної свекрухи, що вже добре.
Поки я чекала донечку, свекруху бачити не могла. Мене дратували навіть її телефонні дзвінки синові, не можу пояснити цей стан.
Коли народилася Настя, свекруха заходила до нас рідко. Але і ці нечасті візити я ледве терпіла. Не могла бачити, як вона стоїть перед ліжечком і сюсюкає з моєю дочкою. Але я терпіла, нічого не говорила їй.
Коли Настусі виповнилося 6 місяців, вона навчилася проситися на ручки. Ми приїхали до батьків чоловіка показати підрослу внучку. У Насті почалися різатися зубки, тому вона була неспокійна і не хотіла ні у кого на руках сидіти. І в якийсь момент свекруха забирає у мене з рук дитину зі словами:
“Нічого твоя мама не вміє”.
Дочка потягнулася до мене, сиділа тихенько півгодини, потім свекруха попросила їй дати з онукою посидіти. Я їй відмовила і нервово скривилася в усмішці. Свекруха без сцен жити не може, так що вона мовчки розвернулася і пішла на кухню.
І ось я укладаю дочку спати і чую, як свекруха волає про те, яка я недолуга, що вони мене всі терплять. Чоловік, звичайно, покликав мене на розмову. Я не заперечувала, кажу, давайте нормально поговоримо. На що свекруха крикнула, що розмовляти зі мною не буде, і взагалі вона більше не буде лізти в наші сімейні справи.
Після тієї історії через два тижні був день народження у брата чоловіка, я не пішла, бо не хотіла нікого дратувати, до того ж годувала грудьми дитину. Там чоловік вкотре наслухався, яка я така сяка.
З тих пір свекруха все питає, чи я ще годую Настю, щоб можна було її привезти до них. А мене просто коробить від них. Про одне шкодую, що в цій ситуації страждає невинна дитина.
