Ніколи не любила стригти всіх чоловіків під одну гребінку, але, на жаль, якось само вийшло. Життя саме розставило все по місцях. Сумно, коли чоловік виявляється зрадником, але не я перша і, на жаль, не впевнена, що остання. Життя в периферійному містечку здається таким простим.
Але це так видається лише в тому разі, якщо ти поет, письменник або художник. Для звичайних людей це скоріше безнадія і постійні фінансові проблеми. Мало можливостей, погана інфраструктура, невпевненість у завтрашньому дні. Квартири хіба що дешеві. Та й то далеко не завжди.
Мій син, як і я, завжди хотів вирватися з нашого рідного СМТ кудись подалі. Де можна жити й розвиватися, будувати плани, але ось чоловік тільки сміявся над нами і все повторював, що комусь у цьому житті судилося їсти зі срібної ложки, а комусь постоли лапті лагодити треба.
Як ми до такого докотилися? Проте в нашій родині завжди я ухвалювала найімпульсивніші рішення. Вони ж, як не дивно, найчастіше давали позитивний результат. Поміркувавши гарненько і оцінивши ситуацію, я зробила висновок, що ми ще молоді і можемо спробувати вхопити удачу за хвіст.
Нам по сорок із гаком років, син закінчує школу. Чому б не поїхати за кордон і не заробити трохи грошей? Попрацюємо трохи і повернемося з непоганими шансами щось змінити у своєму житті. Син мене підтримав. Він давно хотів собі окреме житло, а наша квартира – це навіть краще.
А ось чоловік тільки покрутив пальцем біля скроні. Відмовлявся і сказав, що він уже не в тому віці, щоб працювати на закордонного дядька. Інша справа гробити здоров’я на заводі за копійки. Ну а я легка на підйом. Взяла кілька уроків іноземної мови, купила словник і поїхала.
Чоловік відпустив, але був не надто задоволений. Домовленість була спробувати попрацювати на півроку-рік, а там уже й вирішити, що робити далі. На практиці виявилося, що для того щоб не проґавити момент і можливості, треба було витратити цілих чотири роки життя.
Звичайно ж, увесь цей час я спілкувалася з родиною. Ми багато розмовляли, ділилися новинами. Син навіть познайомив мене зі своєю нареченою. Добре, що на нашому віку можна підтримувати зв’язок, перебуваючи за багато кілометрів один від одного. Раніше про таке можна було тільки мріяти.
А тепер навіть для нашої глухомані це коштує сущі копійки. Ми домовилися так, що я приїду додому якраз на весілля сина. Список гостей і місце торжества вже обговорено. За все я платила своїми коштами. А як подарунок я хотіла просто віддати синові гроші. Готівкою.
Щоб він, як дорослий чоловік, відчув їхню вагу і сам вирішив, куди їх витратити. На мою думку, тієї суми мало вистачити на середню однокімнатну квартиру, а там, дивись, і свати підсоблять молодим. Але цей день мені запам’ятався далеко не святковим настроєм.
Адже саме тоді я дізналася, що мій чоловік мене зраджує. Навіть не так, він живе з іншою жінкою, в її будинку. Причому особливо не ховаючись ні від сина, ні від людей. Наша сусідка підтвердила мої підозри і розповіла всі деталі. Ось такий ось сюрприз.
Я того дня вирішила не впадати у відчай і як слід все обміркувати. Сказала чоловікові лише, що хотіла б обговорити з ним ситуацію, що склалася, але трохи пізніше. Він був не проти. Мені була незрозуміла поведінка мого дорослого сина. Він не сказав мені, що останні місяці жив у нас вдома без батька.
Невже не було часу передати якісь новини про татову подругу?! Загалом, наступного ранку чоловік мені все спокійно розповів. Виявилося, що він дійсно живе з іншою жінкою, але причина – мій від’їзд і брак жіночого тепла в його житті. Тепер, коли я вдома, він без проблем повернеться назад.
Коли я вирішила питання з чоловіком, у мене виникло велике бажання перевернути всі меблі у квартирі, але я себе стримала. І тоді син зателефонував до мене. Річ у тім, що вручати йому подарунок у мене зовсім не було настрою і я просто вирішила зробити це пізніше.
А тепер ось рідна дитина зателефонувала з’ясувати, у чому, власне, справа. Тоді я і з ним провела бесіду, щоправда, цього разу не особисту. І так, виявилося, він усе знав. Просто не хотів мене засмучувати, але й тата він “по-чоловічому” розумів. Він же від самого початку був проти того, щоб я їхала.
Тож син, виходить, ні в чому не винен. Він просто не хотів, щоб ми з батьком сварилися. Ось що в моєму випадку називається “з вогню та в полум’я”. Через два місяці квартиру все-таки було куплено. Особисто для мене. Я її обставила, але жити, принаймні найближчим часом, у ній не збираюся.
Зате здавати в оренду її можна легко. Із чоловіком ми розійшлися, хоча важким це розлучення ні для кого не було. Ми просто втомилися одне від одного, а син із дружиною тепер живуть у моєму колишньому будинку. Усі щасливі й задоволені, а я ось збираю речі, щоб знову їхати на заробітки.
Але не як раніше, коли робота без вихідних і все заради зайвої копійки. Ні, тепер я можу розслабитися. Пасивний дохід від квартири в мене є. І куди повертатися теж є. Подивимося, я ще не така стара для другого заміжжя. А раптом моя доля вже зачекалася мене за кордоном.
