Моя сестра жахлива людина. Вона одразу після університету поїхала за кордон і прекрасно там влаштувалася. Зараз в неї престижна професія та отримує за роботу пристойні гроші.
Звичайно, ми бачимося дуже рідко, повертатися додому вона не збирається. Кілька тижнів тому ми зустрілися вперше за два роки. Приїхала лише для того, щоб купити квартиру. Вирішила мати пасивний дохід.
Я скромно живу. Не бідно, але й багато. Виховання трьох дітей забирає чимало сил, часу та грошей. Чоловік тимчасово залишився без роботи, тому тепер тягну все на собі.
Наша мама вже в роках і їй потрібен догляд. Я регулярно заїжджаю до неї у село, аби допомогти по господарству. Мама жінка бойова, ніколи про допомогу не просить.
Останнім часом здоров’я почало підводити. Ось я за неї і переживаю, не хочу надовго залишати одну. Щиро кажучи, від такого темпу життя я зовсім замоталася. Просто фізично не встигаю з усім справлятися.
Вже кілька разів телефонувала сестрі, щоб поговорити про те, як краще обов’язки розділити. А вона лише тему змінює, як про маму починаю говорити. Невже можна так спокійно ставитись до того, що у рідної матері проблеми?
Була б я не на її місці, вмить кинула б усі свої справи і полетіла б додому. А від неї допомоги годі й чекати. Жодного разу сестра не спитала ні як справи, ні грошей, ні ліків не надіслала.
Це несправедливо, що вона вільним птахом пурхає по за кордонаїх і живе повним життям, а одна усі проблеми розгрібаю. Ось як достукатися до сестри?
