Історії про дружбу

Я була здивована, оскільки в моїй кімнаті сиділа чужа людина, я його ніколи раніше не бачила раніше, і він здавався мені дуже дивним

За часів моєї шкільної юності серед моїх подруг було популярно заводити друзів по переписці.

Комп’ютерів у нас тоді не було та інтернетом ми не користувалися. Тому ми просто писали паперові листи та відправляли їх поштою. Адреси друзів за листуванням ми зазвичай знаходили у молодіжних газетах та журналах.

Якось в одному з журналів я знайшла адресу хлопця, який теж шукав друзів. Почалося все з листа, в якому я описала всі свої інтереси, захоплення та запропонувала дружбу.

Відповіді не довелося довго чекати і хлопець надіслав листа швидко. Спілкування через листи дуже захопило мене. Мені тоді було 12 років, а моєму новому віртуальному другу Максимові — 15. Я писала йому листи і в школі, і вдома.

Описувала всі події в моєму житті, вітала хлопця зі святами. Листи від Максима були ніжними та зворушливими. Ми обмінювалися фотографіями, і він був дуже симпатичним.

Через кілька місяців листування я просто закохалася в того, кого насправді майже не знала. Максим став надсилати мені приємні сувеніри і навіть писав літературні вірші, які присвячував мені.

Ми жили у різних містах, але він дуже хотів зустрітися. Наш юнацький епістолярний роман тривав близько півроку.

Потім у мене з’явилися реальні романтичні стосунки з хлопцем із сусіднього двору, і я охолола до мого другого друга. Максим все ж таки продовжував засипати мене листами, але я відповідала йому дуже рідко.

Пройшло 2 роки, мені було 14 років, і дружба у листах мені вже була не дуже цікава. Але Максим продовжував писати і навіть вимагав зустрічі.

В одному листі він написав, що хоче приїхати до мене в гості. Тоді я відправила йому відповідь, у якій вибачилася і повідомила, що не можу його прийняти і бажаю завершити наше спілкування.

Після мого останнього листа минуло два роки, і я вже не згадувала про Максима. Мені було 16 років і життя било ключем. І ось якось я повернулася додому, а моя сестра каже, що в кімнаті на мене чекає хлопець, який представився їй моїм другом.

Я була здивована, оскільки в моїй кімнаті сиділа чужа людина, я його ніколи раніше не бачила раніше, і він здавався мені дуже дивним. Я тоді навіть злякалася.

Але молодик підскочив і підійшов до мене, посміхаючись. Виявилося, що це був той самий Максим, з яким я колись переписувалася. Але я не могла відповісти йому взаємністю і бодай посміхнутися йому.

По-перше, мене шокувала зустріч, на яку я не очікувала. По-друге, він чомусь не викликав у мене жодної симпатії та довіри.

По-третє, до мене незабаром мав прийти мій хлопець. В мені боролися зніяковілість і злість, і мене тоді обурила його сміливість. Тому я просто сказала йому, що не готова до цієї зустрічі, вибачилася та випроводила його. Максим миттю спохмурнів, вибачився і пішов.

Зараз я розумію, що з мого боку це було дуже брутально. Думаю, що варто було хоч трохи поспілкуватись із ним.

Пройшло вже багато років і зараз я іноді згадую про цю невдалу зустріч. У такі моменти мені стає смішно та трохи соромно. Все-таки цікаво, як склалося життя у мого друга за листуванням.

Вам також має сподобатись...