Я чотири роки заміжня, але вимоги мого чоловіка перетворили наш шлюб у пекло. Він працює, приносить гроші в дім, але водночас є речі, які я маю робити просто «бо». Головна з них це готувати йому щодня свіжі страви.
Я б не так жалілася, якби була просто домогосподаркою. Але ж я теж працюю і приходжу часом не менш стомленою, ніж він. Я не раз намагалася йому пояснити, що такий режим не має сенсу.
Я не розумію, чим вчорашні продукти гірші за щойно приготовані. Але у відповідь він починає обурюватися і починається скандал, від якого хочеться якнайшвидше втекти.
Чоловік стверджує, що інакше їсти вдома не буде. Що ходитиме ресторанами, раз я не можу його забезпечити свіжими стравами. А отже, через мене він витрачатиме багато грошей.
Вийшло так, що моєї свекрухи вже немає, а до того я її погано знала. Але дивлячись на поведінку та вимоги чоловіка, складається враження, що вона була його особистою прислугою.
Дійшло до того, що вже не знаючи, як встигнути щось приготувати вибагливому чоловікові, я пішла до сусідки. Було близько сьомої вечора, скоро мав прийти чоловік із роботи, а в мене нічого не було та ще й ледве стояла на ногах від втоми.
Коли сусідка відкрила двері, то я одразу запитала, чи вона щось готувала. Вона й не зрозуміла, до чого те питання й вирішила, що мене треба погодувати. Я їй почала пояснювати примхи мого чоловіка.
Вона лише з подивом подивилася на мене, але в квартиру впустила. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому я змушена бігати по сусідах у пошуках свіжоприготовленої їжі.
Вона слухала мою історію, відсипаючи в лоток картоплю з котлетами. Вона дивувалася, чому я не можу це питання обговорити з чоловіком, бо я ж не повинна так страждати через особливі уподобання чоловіка.
Я чесно зізналася, що не знаю, як це зробити. Через те, що я постійно готую, сил майже не лишається. А на такі розмови з моїм чоловіком сили потрібні. Сусідка лише сумно зітхнула і віддала мені лоток.
Коли я повернулася додому, почала чаклувати над картоплею, щоб вона була схожа на свіжу. Хіба це нормально так жити? Поки я м’яла картоплю у розігрітій каструлі, то все думала, що далі.
Як краще розпочати розмову з чоловіком? Що мені сказати? І чи я зможу? Дружина — це дружина, а чи не прислуга. Чому не хоче цього розуміти? А може плюнути на все і справді розлучитися?
