Вже п’ятий рік, як ми з чоловіком переїхали жити на дачу. І це нам дуже подобається. То дерева цікаві висаджуємо, то кущі ягідні пробуємо. Он цього року чудовий урожай винограду та лохини зібрали.
І нам вистачає, і дітям із онуками дістається. Причому морквина з цибулею та картоплею нас мало цікавлять. А ось те, що у супермаркеті коштує дорого, ми із задоволенням вирощуємо на ділянці.
Звичайно, бувають і добрі врожаї, бувають і невдачі. Але і я, і чоловік працюємо захоплено, дачне життя припало нам до душі. Та й діти стали частіше приїжджати, їм теж подобається.
Ми якось не замислювалися, на скільки нас вистачить. За постійними турботами мало думаєш про вік чи свої фізичні можливості. Але якось у гості до нас зайшла сусідка. Погода була чудова, і ми сіли пити чай у саду.
Тоді ж сусідка, окинувши оком нашу доглянуту ділянку, запитала, навіщо ми стільки всього насаджує, бо всі ж садженці дорогі. В неї один виноград у дворі залишився, але навіть його обрізати нікому. Донька заїжджає рідко.
Її ж онуки завжди поспішають, вони на її виноград ніколи й часу не мають… Ту розмову я незабаром забула. Адже люди завжди в молодості скаржаться на брак часу, а на старості — на брак уваги.
Але якось я зустрілася з колишньою співробітницею, жінкою приблизно мого віку. І вона, затята дачниця, теж всерйоз задумалася про майбутнє. Так і сказала, що все їй набридло, що вона перегоріла.
Не хочуть вони з чоловіком більше митись у літньому душі, не бажають їздити з пересадками 50 кілометрів від квартири на дачу та назад. А десяток помідорів та пару огірків зможуть і на ринку собі купити.
Я добре знаю і її, і її чоловіка. Працьовиті люди. Так, у них квартира в іншому місті, і добиратися їм справді неблизько. Не порівняти з нашими 3 км, коли ми від дачі до квартири можемо з чоловіком пішки дійти.
Але дачею цією вони обзавелися ще років 30 тому. Великий будинок із городом та садом, всього щось близько 25 соток. І у важкі періоди дача їм справді допомагала вижити.
Вони і для себе овочі вирощували, і для сім’ї, і на продаж. Коли на пенсію вийшли, то навіть курчат розводили. Коротше кажучи, люди вони з великим досвідом, тож у дачних питаннях я завжди зверталася до них за порадою.
І після стількох років вони хочуть все кинути? Ми на дачі менше 5 років, а вже не можемо без неї уявити своє життя. Напевно, у них просто втома. Адже милися вони в літньому душі ці 30 років і все їх влаштовувало.
І не помічали цих незручностей навіть. А так, на старості років, коли вже є певна фінансова стабільність, хочеться спокою, життя без поспіху, елементарного комфорту. Ми у квартирі живемо лише взимку.
Весна, літо та осінь переважно проходять на дачі. І в холодну погоду відсутність звичних зручностей теж дається взнаки. Тому найближчим часом ми вирішимо це питання.
