Оксана цілком допускала, що Сергій міг завести собі когось на стороні. Адже він — привабливий чоловік, керівник великого департаменту. Та й виглядає набагато молодше за свої п’ятдесят.
Жінки завжди крутилися навколо Сергія, скільки Оксана себе пам’ятала. Спочатку, щоправда, вона ревнувала й переживала, а потім якось поступово заспокоїлася.
Ну і що, що зраджує? А у кого не зраджує, краще скажіть? Зате потім завжди повертається додому. До того ж і подарунки дарує, прагнучи загладити провину. Думає, що Оксана ні про що не здогадується.
Оксана ж навіть раділа, розуміючи, що Сергій знову кинувся за кимось — принаймні, їй не доводилося страждати від темпераменту чоловіка. Вона-то як ніхто інший знала: Сергій — справжній ловелас.
— І як тобі не огидно, коли він повертається зі своїх гулянок і лягає до тебе в ліжко? — дивувалася подруга Галина. — Я б такого терпіти не змогла, відразу б сказала.
— Так ти й не терпиш, адже розлучилася з Петром, — знизала плечима Оксана. — Та й куди мені? Роботи в мене немає, переїжджати нікуди. Хіба що на дачу. Та й потім, хіба він дасть розлучення? Він же мене кохає, а ці всі дівчата — це просто, несерйозно.
Оксана справді щиро вірила в те, що говорила. Адже якби не кохання, хіба б Сергій жив з нею стільки років? Тим більше — і це було вічним болем Оксани — у пари не було дітей.
— А якщо йому хтось народить дитину? — ніби прочитавши думки Оксани, запитала подруга.
Замість відповіді Оксана почервоніла. Думати про те, що Сергій може завести дитину на стороні, було неприємно. У сто разів неприємніше, ніж просто про коханок.
— Може й народить, — після невеликої паузи відповіла Оксана. — У молодості я пропонувала йому розійтися, щоб він зміг завести нормальну сім’ю. Але він заборонив мені навіть згадувати про таке. Мабуть, ці діти для нього не такі вже й важливі.
***
Грім пролунав несподівано. Ледь минули урочистості з нагоди ювілею Оксани, як Сергій розпочав неприємну розмову.
— Оксано, нам потрібно серйозно поговорити, — невпевнено почав він.
Оксана дуже здивувалася. Вона вперше бачила свого чоловіка таким розгубленим і чомусь вирішила, що у Сергія якісь проблеми на роботі.
— Тебе звільнили? — тремтячим голосом запитала Оксана.
— Ні, — посміхнувся Сергій. — На роботі все гаразд, навіть підвищення пропонують.
— Ну, слава Богу, — зітхнула Оксана. — А що тоді сталося?
— Я йду від тебе. У мене є інша жінка, і вона чекає від мене дитину.
— Що? — не зрозуміла Оксана. — Тобто, ти йдеш? А до чого тут дитина?
Сергій почав щось пояснювати про те, що діти мають народжуватися в повній родині, а Оксана за стільки років так і не змогла подарувати йому спадкоємця. А ця нова секретарка на роботі так недвозначно дивилася, що він не зміг встояти.
— Ти ж казав, що для тебе це неважливо! — зі сльозами на очах закричала Оксана. — Якби ми розлучилися двадцять років тому, я б, можливо, змогла влаштувати своє життя. А тепер що? Куди мені подітися?
Сергій знизав плечима.
— Я думав, що це неважливо, але Оленька переконала мене в зворотному. У мене буде синочок. Пробач мене, якщо зможеш. Коли зможеш переїхати? Можеш поки що пожити на нашій дачі.
Оксана була в нестямі.
— Що значить «можеш пожити»? Ця дача, власне, дісталася мені у спадок від мами!
***
Коли скандал трохи вщух, і Оксана змогла взяти себе в руки, вони з Сергієм домовилися про майбутнє розлучення.
Що стосується великої п’ятикімнатної квартири в центрі міста, то її вирішили не продавати, а для Оксани Сергій пообіцяв купити окрему квартиру протягом місяця.
Зібравши деякі речі, ображена дружина, тепер уже майже колишня, вирушила жити на дачу. Будинок був досить міцним, а ось господарські будівлі зовсім заросли, та й ділянка була занедбана.
З надзвичайним завзяттям Оксана взялася за роботу — їй було просто життєво необхідно переключитися на щось, окрім сімейного життя, яким вона займалася останні два десятиліття.
— Гадаю, він до тебе повернеться, — заспокоїла Оксану Галина. — Ну сама подумай, навіщо тридцятирічній дівчині цей старий дідуган із великим животом?
— Він зовсім не старий дідуган, — образилася Оксана. — Ясно, як білий день, що вона зацікавилася грошима Сергія. До речі, Сергій досі офіційно не подав на розлучення. Може, щось підозрює?
— Саме так. Коли він це зрозуміє, то одразу до тебе прибіжить. І навіть дитина його не втримає. Ви молодці, що квартиру не продали — коли знову зійдетеся, будете там жити, ніби нічого й не сталося.
Але Оксана не була впевнена, що Сергій зважиться на такий крок.
Оксана, дізнаючись від спільних знайомих подробиці життя «молодят», не переставала дивуватися, яка ж хитра ця Оленька, і який же наївний її колишній чоловік.
Сергій перевіз до міста маму своєї нової дружини та її сестру, купивши кожній по невеликій квартирі. Про квартиру для Оксани вже ніхто й не згадував, їй було непогано й на дачі.
Крім того, для Оленьки Сергій придбав і квітковий салон, щоб вона змогла спробувати себе в бізнесі. Звісно, таке розкішне життя вимагало від нього великих фінансових вкладень, і навіть підвищення по службі не могло повністю задовольнити всі апетити Оленьки, яка то хотіла подорожувати, то нову машину, то ще щось.
***
Дзвінок від Сергія пролунав пізно ввечері. Оксана навіть нічого не встигла зрозуміти, як у вухо їй пролунав бадьорий і водночас трохи п’.ний голос колишнього чоловіка.
— Ксюшо, привітай мене. У мене народився син, назву його, як діда, Федором.
— Не дзвони мені більше, — прошепотіла Оксана, ледь стримуючи ридання. Навіщо він їй подзвонив? Щоб ще раз нагадати, що вона не змогла подарувати йому дитину?
***
Минув рік.
За цей час Оксана вже звикла жити сама на дачі й доглядати за садом. Сергій щомісяця надсилав невелику суму, якої вистачало на оплату комунальних послуг і просте харчування.
До речі, колишній чоловік більше не дзвонив після того разу, коли вирішив порадувати Оксану новиною про спадкоємця. Галина все намагалася познайомити Оксану з якимось нестарим вдівцем, але та й чути не хотіла про нові стосунки.
Дзвінок від адвоката того травневого дня пролунав так несподівано, що в Оксани підкосилися ноги.
— Оксана Володимирівна? Мене звати Олексій, я адвокат із сімейних справ, представник Ольги Голоступець, — почав незнайомий молодий чоловік по телефону.
— Кого, вибачте?
— Ольга Голоступець, цивільна дружина Сергія Петровича Власенка. Ви ж дружина Сергія Петровича?
Слухаючи Олексія, Оксана не знала, чого їй хочеться більше: радіти, що колишнього чоловіка наздогнала карма, чи плакати від жалю до нього. Виявилося, що кілька місяців тому Сергій потрапив у ДТП і довго перебував у лікарні.
Зараз його виписали додому, але з’ясувалося, що за час його відсутності нова дружина привела додому… коханця. Сергію довелося тулитися в одній кімнаті, поки в квартирі господарювали Ольга та її кавалер.
А тепер, коли Ольга зрозуміла, що від Сергія більше фінансової підтримки не отримає, одразу ж заговорила про свою частку в квартирі.
— У мене дитина, вона має право на частину квартири! — стверджувала молода мати. — Виселимося лише після того, як ти або виплатиш компенсацію, або перепишеш частину квартири.
Сергій категорично не погоджувався на таке. Будучи порядною людиною, він запропонував Ользі залишити маленького Федора йому на виховання, а їй — піти влаштовувати своє особисте життя.
У відповідь на це Ольга подала заяву до суду про позбавлення батьківських прав, адже Сергій ще не повністю оговтався після аварії. І тепер виходило так, що доля маленького Федора висіла просто на волоску — або залишитися на вулиці з матір’ю та її, вже третім за пів року, коханцем, або з батьком, який претендує на статус інваліда, але зате в квартирі. Найцікавіше, що ця доля залежала від Оксани.
— Тобто, якщо у вас повноцінна сім’я з Сергієм Володимировичем, і ви можете це довести в суді, то ми мусимо запросити вас на засідання щодо визначення місця проживання Федора.
— Звісно, можу довести! — випалила Оксана, сама не очікуючи цього від себе.
Подальші події розвивалися стрімко. Оксана з відданістю собаки взялася доглядати за Сергієм і водночас намагалася підтримати його в судах.
Перше засідання закінчилося нічим, а вже на наступному було визначено порядок проживання Федора — тиждень з батьком, тиждень з матір’ю.
І хоча Ольга намагалася оскаржити цей порядок, нічого з цього не вийшло. Помучившись якийсь час, розриваючись між коханцями та дитиною, Ольга одного чудового дня просто не прийшла за Федором.
— Каже, поїхала до Мексики, — здивовано промовив Сергій, поклавши слухавку після чергової розмови з Ольгою.
— Ну й добре, — посміхнулася Оксана, саджаючи однорічного Федьку в стільчик для годування. Хлопчик підріс, і тепер у нього явно проявлялися риси зовнішності чоловіка. — Тепер у нас майже повноцінна сім’я.
Сергій з любов’ю подивився на дружину. І як він міг проміняти її на цю вертихвістку Ольгу? Розумна, надійна і дуже добра — з такою супутницею не страшно.
Оксана ж була щаслива, що тепер вони з Сергієм знову разом, а ще — вона нарешті змогла відчути себе матір’ю, хоч і таким несподіваним чином.
