Колишня зателефонувала мені під ранок і одразу вимкнула телефон. Ось уже вчетверте за два тижні. Я знав, що в неї все добре, як і завжди, але навіщо дзвонити, коли всі нормальні люди вже сплять або хоча б намагаються. Це що, такі тортури? Чи дзвонити колишній після цього? Навіть не знаю.
Найсмішніше, що за три роки нашого шлюбу вона дуже ясно давала зрозуміти, що терпіти не може рано прокидатися. Їй для цього потрібні були чашка кави, душ і хоча б 11 ранку на годиннику. Інакше вона псувала настрій усім, до кого могла дотягнутися. Здебільшого, мені.
Тепер, після розлучення, я міг прокидатися, коли сам хотів, і спеціально шуміти, якби це спало мені на думку, але щось, як і раніше, жодних таких бажань у мене не виникало. Я ж доросла людина. Хоча деякі проблеми в мене, звісно, були.
Я дуже сильно сумував за колишньою дружиною, хоча й прекрасно знав, що за півроку вона вже встигла розписатися зі своїм новим хлопцем і в неї нібито все дуже добре. Так навіщо порушувати мій спокій своїми дзвінками?! Чи дзвонити колишній після такого?
Моя колишня, скажімо так, завжди була дівчиною, яких зараз прийнято лаяти в чоловічих колах. Раніше я над цим сміявся і навіть підколював її, тепер же мені більше не смішно. Від початку наших стосунків прогулянки на свіжому повітрі для неї були чимось на зразок пустощів із мого боку.
У її розумінні це була марне витрачання часу, а мінімум, на який вона погоджувалася, була зустріч у кав’ярні, з кавою і чимось солодким та вишуканим. Моя теща, стара худа ключка у вічному клімаксі, зовсім не хотіла йти зі мною на контакт. І доньку свою відмовляла.
Навіть після того, як ми з нею одружилися. Я ж що, сподівався, що доросле життя змінить мою благовірну на краще. Навчить бути звичайною дівчиною, нехай і зі своїми запитами. Я б міг їй дати все, чого вона хотіла. Але ні, їй завжди хотілося чогось нового. Якихось пригод, авантюр.
Але щоб наприкінці завжди все було добре. І щоб вона не втомлювалася. Якось раз ми поїхали з нею в гори. Я сам не дуже люблю такий вид активності, але дружина наполягла. Це був перший рік нашого шлюбу. Весь день вона нила мені про те, що хоче повернутися додому.
Потім відмовлялася йти вперед через втому. Вимагала їжі і транспорту. У горах, уявляєте, так? Я навіть серйозно запитував у місцевих, чи немає десь поблизу якихось квадроциклів або позашляховика. Ну і в фіналі, звісно, у всьому був винен я. Чому не зарадив?
Згадуючи зараз наше спільне минуле, я всерйоз приходжу до висновку, що справді був м’яким з нею, а цього робити не можна. Принаймні, з дикими тваринами і маленькими дітьми точно, а моя колишня завжди була десь посередині. Могла влаштувати скандал у супермаркеті у всіх на очах.
Буквально в черзі біля каси. І начхати їй було на вік, на оточуючих людей, вона просто так відчувала. Але бували й дуже приємні моменти. Коли я хворів, вона реально сиділа зі мною, доглядала. Навіть готувала і прибирала. Хоча найчастіше замовляла доставку.
Але коли твоя дружина постійно тримає тебе в моральному тонусі, коли ти звик, що їй простіше затіяти сварку, ніж сюсюкатися з тобою, така турбота дорогого коштує. Крім того, на мої дні народження вона любила купувати дорогі подарунки: поїздки на відпочинок, недешевий одяг…
Я не знаю, як це працює, але впевнений, що деякі чоловіки мене точно зрозуміють. Навіть не потрібно говорити, що за знаком зодіаку вона Скорпіон, хоча я і не вірю в усі ці забобони. На сьогоднішній момент я знаю про її чоловіка лише те, що у нього є гроші.
Ні, я не вважаю себе жебраком, дуже навіть навпаки, але все-таки друзі кажуть, що в нього є фірма, яку відкрив ще його батько, є гарний будинок, кілька автомобілів. Тож моїй колишній тещі цей хлопець напевно подобається, або не хлопець, а чоловік.
Якось не довелося поцікавитися, скільки йому років. Я ж змирився з розлученням. Чому ми розійшлися? Ну, як я це бачу, вона хотіла чогось більшого. Хотіла жити як у кіно. Не в плані дорогих речей і прикрас, хоча й це теж вона завжди поважала, а щоб кожен новий день був насиченим.
Щоб ми після моєї роботи ходили на танці, або на кулінарні курси. Хоча готував у нас завжди я, але їй було потрібно чимось забити свої будні та вихідні. Мабуть, життя стає справді нудним, коли ти зовсім не працюєш. Той хлопець, як я зрозумів, зміг дати їй усе це.
Не буду пустословити, я жодного разу не ловив свою колишню на зраді. Жодного дня, але! Через півроку після розлучення вийти заміж, ну справді. Все ж очевидно, хіба що вона знайшла собі якогось казкового принца, який взяв її за дружину за кілька днів після знайомства, я навіть не знаю.
Може й так. Тоді з якого дива вона мені телефонує, якщо тепер у неї почалося казкове життя? Ділити нам нічого, та й вона не та людина, яка б щось від мене вимагала після розлучення. А раптом їй погано зараз або він її б’є, не дає вийти на вулицю?
Може, він якийсь тиран і насправді в них усе набагато страшніше, ніж я б зміг собі уявити. І все одно, незрозуміло, навіщо тоді дзвонити і вимикати телефон, щоб потім знову його ввімкнути? Ні, напевно справа зовсім в іншому, але у чому, мені зовсім не зрозуміло.
Я б міг зателефонувати своїй колишній просто зараз, і, думаю, є великий шанс, що я б до неї додзвонився, але що буде потім, минуло стільки часу, щоб я відійшов від розлучення і хоч трохи взяв себе в руки. Що буде, якщо мене знову понесе? Я не зможу ходити на роботу, почуватимуся погано.
Але дзвінки моєї колишньої дружини теж не дають мені спокою. Щось вони та значать. Чи дзвонити колишній? Чи потрібно мені це з’ясовувати або просто постаратися викинути її з голови?!
