– Любий, я навіть не знаю, що робити. Напевно, тобі доведеться взяти відгули на роботі. Лікар сказав, що є ймовірність, що дитина може з’явитися раніше терміну, – сказала Катя чоловікові, Артему, зателефонувавши з клініки, де приймалася у лікаря, – мама не встигне приїхати. Її випишуть тільки через два тижні, та й яка вона буде – після операції? Вона хоч і кріпиться, але їй буде важко з трирічною дитиною, поки ти працюєш, а я в лікарні.
– Так… Я розумію. Я вже говорив із начальником, але він сказав, що в рахунок відпустки заздалегідь узяти відгул не можна. Тільки за свій рахунок.
– Це нелюдяно! Чому він так поводиться? За законом при появі дитини ми маємо право…
– Він мені сказав: оформляй декрет і сиди вдома. Але ж у декреті вже ти, люба… Так не можна. Ти знаєш, який у мене начальник. Йому все одно на підлеглих… – важко зітхнув Артем.
Він уже перебрав усі варіанти і не міг знайти рішення, з ким залишити трирічного сина, Іванка, коли дружину відвезуть до лікарні. Робота в Артема була цілодобовою. Тобто дитині потрібен був нагляд не тільки вдень.
– А що щодо твоєї мами? – Катя до останнього не хотіла ставити це запитання. Стосунки в чоловіка з матір’ю були не найтеплішими.
– Я запитав у неї, але вона сказала, що вік не дозволить їй цілодобово няньчити немовля.
– Іван вже не немовля, та й свекрусі всього 60 років. Вона здоровіша за нас із тобою!
Подружжя замовкло. Було ясно, що свекруха в цьому брати участь не хоче принципово.
– Знаєш, Катю… Тобі потрібно зараз піклуватися про себе і нашу дитину. Я візьму це питання на себе. Іван буде під наглядом. Не хвилюйся.
– Дякую,любий… – Цих слів Катерина й чекала. Вона знала, що може покластися на чоловіка, і посміхнулася. Усередині розлилося приємне тепло. Саме тому вона вийшла заміж за Артема. З ним як за кам’яною стіною.
“А труднощі бувають у всіх. Переживемо”, – подумала вона і, попрощавшись із чоловіком, скинула виклик.
Артем же після розмови задумався. Він почав дивитися оголошення про послуги нянь, але розуміючи, що, по-перше, це дорого, а по-друге, ризиковано залишати сина з незнайомою людиною, відмовився від цієї ідеї.
Брати відгули було невигідно, бо начальник міг узагалі звільнити Артема за невиконання обов’язків. А втрачати роботу в їхньому становищі батько сімейства не міг.
Коли молодий батько перебрав у голові всіх знайомих і друзів і майже зневірився, йому зателефонувала Лера. Сестра.
– Привіт, Тьомо.
– Привіт… Як життя? Як навчання?
– Усе добре. Я у справі. Мама сказала, що вам малого залишити ні з ким?
– Так… Катя була в лікаря, боюся, її покладуть на збереження з дня на день.
– Ясно. Слухай, я можу допомогти.
– Справді?! – Артем не очікував. Із сестрою вони не особливо дружили. Просто підтримували зв’язок, вітаючи одне одного зі святами і час від часу зустрічаючись у матері на сімейних зборах.
– Так. Я готова. У мене якраз зараз на навчанні канікули після сесії. Я вільна.
– А ти впораєшся? – уточнив Артем.
– Ну звісно. Я ж дівчина. У мене в крові материнський інстинкт. Загалом, не хвилюйся. Я побуду з племінником, поки Катю не випишуть. Усе буде добре.
Артем видихнув із полегшенням:
– Дякую, Леро. Я навіть не знаю, що б без тебе робив.
Вони домовилися, що сестра приїде до 8 ранку. Артем підготував пам’ятку, залишив гроші на потреби й оплатив сестрі таксі.
– Якщо будуть питання, телефонуй. І мені, і Каті. Ми на зв’язку. І… Ще раз дякую. Я, правда, дуже радий, що ти допомагаєш.
– Усе гаразд. – Лера посміхнулася. – Я розумію, що вам зараз важко. Для того й потрібна сім’я, вірно?
У перший день молоді батьки дуже хвилювалися, але Лера показала себе як відповідальна сестра. Вона робила все за розкладом, а Іван був цілком спокійний: для нього Лера не була чужою людиною.
– Ми лягаємо спати. Усе добре, працюй, – сказала Лера, коли Артем знову зателефонував їй увечері. Лера надіслала фото племінника, і Артем заспокоївся.
Так минуло два дні. Вранці в середу, Артем прийшов із нічної зміни втомленим.
Йому хотілося тільки одного – піти в душ і лягти спати. Але він розумів, що Лера втомилася.
– Дякую, я постараюся впоратися.
– Брате… Ти себе в дзеркало бачив? Іди спи! – ми з Іваном чудово порозумілися. Зараз підемо гуляти.
– Ти залишишся? – Артем не впізнавав сестру. Вона виглядала цілком готовою побути з дитиною ще день.
– Так. Спи.
– Дякую, Леро… Ти – найкраща сестра. Я зараз години чотири посплю, а потім відпущу тебе.
– Не турбуйся, мені нічого робити вдома. Там мама затіяла на кухні ремонт, тож мені краще у вас.
– А. Ну гаразд…
У підсумку Лера прожила у брата два тижні. Вона допомагала з сином, але навіть коли допомога не була потрібна, вона все одно забирала дитину і йшла гуляти.
– Відпочивай. На роботі втомлюєшся! – відмахувалася вона від брата.
Артем не вірив своєму щастю. У розмовах із дружиною він постійно хвалив сестру.
– Ти не повіриш! Лера подорослішала! Така стала молодець! Я нею пишаюся.
– Так, я знаю. Мені пощастило з тобою і зовицею! – Катя посміхалася. Вона привела у світ синочка і скоро збиралася на виписку.
Катю з сином виписали на четвертий день. Артем зустрів їх із малюком, його очі сяяли від щастя.
– Тепер нас четверо, – сказав він, цілуючи дружину.
– П’ятеро, ще Лера, – пожартувала дружина, знаючи, що зовиця тимчасово оселилася в них.
Вдома на них чекала Лера. Вона допомогла Катерині влаштуватися, приготувала для неї чай із запіканкою, а потім, трохи пом’явшись, сказала:
– Вам, напевно, треба буде і з другим допомагати?
– Лерочка, ти – золото. Але ж у тебе з дня на день навчання знову почнеться. Та й нову кухню начебто вже привезли, можеш повертатися додому, – якомога м’якше сказав Артем. Звісно, Каті не завадила б допомога, але мати вже дзвонила йому і сказала, що вони “експлуатують її доньку”. Ця розмова не дуже сподобалася Артему.
– Та мені нескладно. Я можу після навчання приїжджати.
– Давай так, ми трохи обживемося, прийдемо до тями, а потім це обговоримо. Через тиждень тещу випишуть після операції. Вона хотіла в гості приїхати. Тож помічники будуть.
– Ясно… – Лера перестала посміхатися. – Загалом, якщо що – я на зв’язку.
– Так, звісно. Ось, візьми, з’їсте з мамою за здоров’я малюка, – Артем простягнув пакет із делікатесами і пляшкою сухого. – У гості покличемо маму трохи пізніше. Поки що так.
– Хм… Це що? Ти хочеш їжею відкупитися?! – напружилася Лера.
– Ну, це символічна подяка за твою допомогу, – розгубився Артем.
Лера задумалася і відійшла у ванну. Там вона з кимось розмовляла, а потім вийшла спантеличена.
– Слухай, братику, нам треба поговорити.
Артем здивовано подивився на сестру.
– Звичайно, Леро, щось сталося?
Вона зітхнула і, довго дивлячись у вікно, відповіла:
– За ці дні я дуже втомилася. Наглядати за Іваном – це не просто послуга, це робота. І, чесно кажучи, я вважаю, що було б справедливо, якби ти заплатив мені за це.
У кімнаті повисла тиша. Артем моргнув, не відразу розуміючи, що почув. Катя теж завмерла, стоячи з малюком на руках.
– Що? – перепитав він.
– Я хочу гроші за свою допомогу, – спокійно повторила Лера. – Сидіти з дитиною – це не так легко, як здається. У мене були свої плани, але я скасувала їх заради тебе. Думаю, це має якось компенсуватися.
Катя відкрила рота, але від обурення не могла сказати ні слова. Артем почухав потилицю, намагаючись осмислити почуте.
– Леро, – повільно почав він. – Ти сама зголосилася допомогти. Сказала, що це нічого не коштує.
– Тоді я не розуміла, наскільки це важко, – знизала плечима Лера. – Два з гаком тижні мого життя, Артеме. Канікули, які я витратила на твою дитину! А тепер ти пропонуєш мені ковбасу? Це смішно.
Катерина розвернулася і пішла. Вона не хотіла брати участь у цій розмові.Спеціально для сайту Stories
– Це твій племінник! Ти повинна була допомогти не заради грошей, а тому що ми сім’я! Саме так ти говорила! – нагадав Артем.
– А я не кажу, що не люблю Івана, – спокійно відповіла Лера. – Але любов не скасовує того, що мій час коштує грошей. Саме так і сказала мені мама. Вона повністю підтримує мене і засуджує вас із Катею.
Артем насупився. У грудях наростало почуття образи і злості. Не на сестру. На матір, яка вирішила зіпсувати налагоджені стосунки між братом і сестрою.
– Скільки ти хочеш? – запитав він холодно.
Лера назвала суму. Вона була немаленькою.
Він ахнув:
– Ти знущаєшся? Ми щойно з лікарні, нам і так вистачає витрат! Я міг би за ці гроші найняти професійну няню!
Лера знизала плечима:
– Жодна няня не піклувалася б про Івана так, як я. Адже він мій племінник, а не чужа дитина. Та я й не прошу віддати всю суму разом, просто зараз. Можна частинами. Я хочу, щоб моя допомога не знецінювалася. Ви ж напевно захочете звернутися до мене знову? І що? Я буду витрачати свій час і допомагати просто так?
Артем мовчав. У ньому боролися дві емоції: злість і розчарування. Це була його сестра, і ще вранці він думав, що може на неї розраховувати. Але тепер зрозумів, що помилявся.
– Добре, – сказав він глухо. – Я заплачу тобі. Але висновки я зробив. І допомоги від тебе я більше не прийму, якщо вона не від чистого серця. Бізнес і сімейні стосунки треба розділяти.
Лера хотіла щось сказати, але передумала. Вона лише кивнула і пішла.
Катерина подивилася на чоловіка:
– Я не вірю, що вона взяла гроші.
– Лера і раніше була розважливою. Але я не думав, що до такої міри, – з гіркотою відповів Артем.
– Це твоя мати винна. Лера начебто хороша. Іван до неї звик. А от свекруха жодного разу не прийшла до онука. Твоя мама і напоумила Леру взяти оплату в грошах. Якби не дзвінок, Лера пішла б так.Спеціально для сайту Stories
– Ага. А потім виставила б рахунок.
– Знаєш, я все одно їй вдячна, – тихо сказала Катя, щоб заспокоїти чоловіка.
– А я ні! Якби я знав, що мене так підставлять, я б узяв відгули! І плювати, що ці дні мені б не оплачували! – розлютився Артем.
З того дня їхні стосунки з Лерою змінилися. Артем заплатив сестрі за послугу, але осад залишився.
З матір’ю відтоді він намагався не спілкуватися, та й із сестрою стосунки так і не налагодилися. Лера якось швидко втратила інтерес до племінників і більше не пропонувала допомогу братові.Спеціально для сайту Stories
