Я у своєму житті зробила дві величезні помилки. І перша з них – мій шлюб. Спершу все починалося дуже добре. Були й прогулянки під місяцем, цукерково-букетний період, пристрасть та кохання. Все було.
Потім, коли ми почали придивлятися ближче, я помітила, який у мене непристосований кавалер. У тому плані, що він непристосований до життя. Готувати він зовсім не вмів від слова.
Бувало, увечері він хотів зробити мені сюрприз і готував пасту. Насправді це був ком макаронів, що злиплися, з якоюсь неймовірною підливою, від запаху якої у нас, здавалося, відклеювалися шпалери.
В інших життєвих питаннях також все було не дуже гладко. Ось ці «чоловічі» речі, знаєте: прибити полку, полагодити розетку — нічого не міг. Він навіть не одразу впорався з протіканням труби на кухні.
В нас тоді просто був потоп. Довелося викликати майстра. Вибачте, я розумію, що чоловік не повинен вміти робити все на світі, якщо є можливість покликати професіонала. Але ж осад залишився.
На весілля мої батьки подарували нам непогану суму грошей, яку дуже довго відкладали. На квартиру, на жаль, її не вистачило, і було ухвалено рішення звернутися до якихось альтернативних варіантів. Це була моя друга помилка.
Я погодилася жити зі свекрухою. А подаровані кошти ми витратили на ремонт у її квартирі. Дві кімнати, відмінний ремонт, меблі та сучасна техніка. Тісно, але на що не підеш заради сім’ї. І спершу все було добре.
Моя свекруха, знаєте, така ось типова бабуся з реклами якогось чаю. Дивиться телевізор, постійно в’яже, носить окуляри на носі та багато посміхається. А ще ставиться до свого сина як до п’ятирічної дитини.
Готування, прання, прибирання — все це було на ній, коли вони жили вдвох. Тепер же з’явилася я, і ці обов’язки впали на мої досить тендітні плечі. На жаль, я помітила ще одну зміну. Цього разу у чоловіка.
Він із пристрасного чоловіка перетворився на маминого синка. Тепер наші вечірні прогулянки перетворилися на сидіння перед телевізором. Утрьох. Я навіть не говорю про те, що всі покупки проходили консультацію з мамою.
Загалом, я була як п’яте колесо. Та й продовжую їм залишатися, чого вже там. Так, мій чоловік ходить на роботу та приносить гроші. Він не кричить на мене, жодного негативу.
Я навіть пару разів сама його провокувала, коли ми залишалися наодинці. Ні, у цьому плані він, як і був, залишився дуже хорошим. Але навіщо мені чоловік – домашній улюбленець?
Я хочу, щоб чоловік приймав рішення, дивився тільки на мене і ставився до мене як до жінки, а не до старої подруги. У його житті головне – це мати. І я теж люблю своїх батьків, але все ж треба знати міру.
Ось тепер я розумію, що грошей мені ніхто не поверне. Все залишиться, як і раніше, і я, навіть подавши на розлучення, залишуся ні з чим. Знову винаймати квартиру буде непростимо дорого в моєму випадку.
Але й у будинку свекрухи я перебувати вже не можу. Пару днів тому вона сперечалася із сином, що він перед сном не ходив у душ, розумієте? І я не раз і не два спілкувалася з ним на цю тему.
Він обіцяв змінитись і був згоден зі мною у всьому. Але, як я розумію, це вище за його можливості. І совість не дозволить мені навіть коханця завести, виховання не те. Що робити не розумію. Але робити щось треба.
