Ігор та Анастасія прожили разом не один рік. На момент їхньої 7-ї річниці весілля вони вже готували до школи свого 6-річного сина, Данила.
Їхнє спільне життя йшло якнайкраще. Принаймні так вважав Ігор. Адже дружині не було на що скаржитися. Він не переставав любити її чи приділяти їй увагу. Їхній син ріс у коханні та турботі. Та й жили вони в достатку та комфорті.
З часом Ігор став помічати, що Анастасія змінилася. Вона стала більш відчуженою та закритою. Ігор не раз вранці знаходив її сплячою на дивані у вітальні. Коли він занепокоївся про її стан і почав запитувати, Анастасія відповідала, що їй хочеться побути наодинці. Ігор поставився до такого бажання з розумінням. Він довіряв своїй дружині і не бачив у її поведінці нічого страшного.
Але його довірі настав кінець, коли знайомі розповіли йому, що вже досить давно Анастасію з роботи привозить якийсь чоловік своєю машиною. Навіть дивно, що Ігор нічого не помічав стільки часу. Він не вірив своїм вухам. Проте варто визнати, що сторонній чоловік був ідеальним поясненням поведінки Анастасії.
Коли вона повернулася з роботи, Ігор розпитав про все. Та не відпиралася і не приховала, що має іншого. Замість очікуваної сварки та скандалу Ігор спостерігав, як Анастасія збирає речі.
— Данило залишиться зі мною, — сказав Ігор.
— Добре, — спокійно відповіла Анастасія, через що Ігореві стало не по собі.
— І ти його залишаєш? Навіть не спробуєш узяти із собою?
Анастасія зітхнула. Вона застебнула блискавку на валізі і поставила її на коліщатка.
— Мій… Сергій поки не готовий жити разом зі мною та Данилом. Я ще прийду по речі, коли тут нікого не буде.
Ігор не знав, як на це реагувати. Розчарування в коханій жінці, у всьому, що він так цінував і оберігав, не давало йому спокою ще довгий час. Данило так і не попрощався з матір’ю. Та не захотіла зустрічатися із сином, тому Ігореві доводилося вигадувати історії про те, що мама у відрядженні чи ще десь у справах.
Данило важко переносив час без мами, і для Ігоря це був один із найскладніших періодів у житті. Але зрештою хлопчик змирився з тим, що його мама «у відрядженні» назавжди. Батько із сином жили спокійно. Данило непогано навчався, а Ігор кинув усі сили на забезпечення сина.
Так тривали роки. Данило став активним підлітком, а Ігор обзавівся легкою сивиною у скронях. Вечорами вони грали в настільні ігри або на ігровій приставці. А у вихідні виїжджали за місто. Відносини у них були дружні, і Ігор дуже пишався цим.
Якось увечері у двері постукали і Ігор пішов відчиняти. На порозі стояла Анастасія. Вона виглядала красиво та доглянуто. Дороге пальто, підфарбоване волосся і макіяж — було видно, що вона жила краще за Ігоря. Той запросив її увійти, на що жінка з усмішкою погодилася. Погляд Анастасії відразу зупинився на Данилі, який вийшов у коридор. Хлопчик завмер і не промовив жодного слова.
– Привіт, Даню! — привіталася Анастасія, знімаючи чоботи на високих підборах. Вона підійшла до нього ближче. – Як ти?
Данило не відповідав. Його обличчя виражало багато всього, і радість там була лише частково.
— Вибач мені за те, що я зникла так раптово. І вибач, що не бачилася з тобою. Знаю, тобі було тяжко, але й мені теж було непросто.
Вона продовжувала говорити, поки Данило дивився на неї з широко розплющеними очима. Потім Ігор покликав усіх на чай. Вже за столом стало відомо, що Анастасія тепер мешкає в іншому місті. Її чоловік дуже багато заробляє і тепер він зовсім не проти присутності Данила.
— Тож я приїхала за Данею. Залишатися довго тут не можу, треба повертатися додому.
— На скільки ти хочеш запросити його? – Запитав Ігор.
— Я гадала, що назавжди. Якщо Данечка не буде проти, — усміхнулася Анастасія. Вона подивилася на Данила в очікуванні усмішки у відповідь. Але вона вийшла невпевненою.
Ігор розумів, що Данило хоче побути поряд із мамою. Але так зриватися з місця заради незрозумілого життя в іншому місті недобре. Він бачив, що Данило зараз не міг прийняти адекватне рішення. Тому він запропонував таке:
— Данило, тобі необов’язково їхати зараз. Ти можеш поїхати на вихідні, придивитися, так би мовити.
На цьому й домовилися. Головне залишалося за Данилою, йому було вирішувати, з ким залишатись. Ігор не хотів здіймати галасу чи розпочинати боротьбу з жінкою, яка його колись зрадила. З одного боку, він був радий, що вона знову з’явилася в синовому житті. Але з іншого, тепер Ігор боявся залишитися на самоті.
Вихідні він провів сам. Він намагався не думати про те, як, можливо, Данило добре почувається в новому будинку Анастасії. Але все одно ці 2 дні були сповнені тривоги. Він не хотів залишатися сам.
Увечері в неділю Данило повернувся додому. Перед сном Ігор спитав його:
– Ну як? Житимеш у мами?
— Ні, — хлопчик заперечливо похитав головою. — Мама має дядька Сергія, а ти в мене один. Я залишусь із тобою. А мама (якщо схоче) нехай сама до нас приїжджає.
У цей момент Ігор мало не заплакав від щастя. Він міцно обійняв сина і побажав добраніч.
