В нас цілком благополучна сім’я, чоловік заробляє, я займаюся хатніми справами, двоє дітей. Я, звичайно, теж працюю, але основний дохід у сім’ї, заслуга чоловіка.
У нас із самого початку не були розподілені домашні обов’язки на чоловічі та жіночі. Якщо він прийшов додому, може приготувати вечерю, я ж забігаю в садок за донькою. Приходжу, стіл накритий, і він із старшою дочкою роблять уроки.
Зі сторони здається, що в нас голова сім’ї чоловік, але насправді все вирішую я, і він з цим згоден, бо звик мені довіряти, та й йому так простіше, коли я всім займаюся і не турбую його.
В мене не завжди вистачає терпіння, доки він сам щось вирішить і зробить. Останнім часом я напевно захопилася своїм верховенством, помічала, що прагну ним командувати, перевіряю все, що він робить по дому.
Замість того, щоб попросити чи просто сказати, щоб зробив те чи інше, у мене виходить так, ніби я командую і віддаю накази. Мені здається, що без мене чоловік не зробить правильно.
Дійшло до того, що я контролюю його навіть там, де нічого не розумію, інакше не можу заспокоїтися. Його це почало дратувати, говорити раз я така розумна, то все робитиму сама або найматиму майстра, якому треба буде платити.
Я його кохаю і не хочу образити, але все виходить начебто само собою. Іноді навіть сваримося з цього приводу. Вже навіть моя мама, якій він поскаржився, зробила мені зауваження.
Я з нею згодна, але мені якось прикро, що він розповів усі мамі, я ж не біжу до його мами скаржитися на нього через дрібниці, хоча іноді є що розповісти і мені. Можна було просто поговорити зі мною і вирішити проблему, адже ми сім’я.
