– Вітю, синку, припини стукати в барабан, прошу тебе! Зараз сусіди всі збіжаться. Даремно тобі його бабуся подарувала, один головний біль від такого подарунка. Оленько, ну що ти робиш? Я ж просила розвісити цю мішуру у вітальні, біля ялинки. Навіщо ти замотала її в хвіст на голові?
– Я хочу бути Снігуронькою! – відповіла донька, яка починала підростати і вже любила покрутитися перед дзеркалом. – Дивись, як красиво, мамо!
– Гено, ти чуєш мене? Відірвися вже від телевізора, – Надія з рушником у руці виглянула з кухні, де зараз було спекотно.
– Я ж просила тебе в магазин збігати за горошком. Так, і ще баночку консервованих ананасів прикупи. Я тут рецепт такого класного салату вичитала в інтернеті, хочу зробити.
– Господи, ну який ще салат? І так усього наготувала – тиждень тепер будемо їсти! – обурився, але не сильно Геннадій, який дивився якусь новорічну комедію на великій плазмі, купленій зовсім нещодавно за передноворічною знижкою.
Ця приємна метушня Надію зовсім не напружувала. Ба більше, вона була щаслива зараз. Тому що дуже любила Новий рік. З самого дитинства, коли чекала на чари та подарунки від своїх батьків. Ставши дорослою, жінка не втратила цього відчуття радості і щастя від свята, що наближалося.
За вікном, де починало вже темніти, яскравими гірляндами гойдалися на вітрі різнокольорові вогники, даруючи перехожим радість і передчуття новорічної ночі. Сипав пухнастий сніжок, покриваючи все навколо білими заметами. Перехожі, які поспішали в тепло і затишок з покупками і подарунками, дивилися на святкове оздоблення міста і раділи як діти.
Надія переконалася в тому, що чоловік все-таки піднявся зі зручного дивана і став збиратися в магазин. Час було починати сервірувати стіл до свята. Для цього вона заздалегідь попросила Геннадія розкласти великий стіл, щоб уся сім’я вмістилася, і місце ще залишилося. А раптом хтось вирішить зазирнути на вогник – сусіди, наприклад, або колеги Надії, які жили неподалік? Потрібно, щоб усім було зручно і добре в неї в гостях.
– Мамо, а де подарунки? Ти що, Санта Клаусу не передавала наші листи? – закричав п’ятирічний Віктор, вбігши на кухню з одягненою на себе гривою левеняти – частиною маскарадного костюма, у якому син був на святі в дитсадку.
– Ой, а що це за звір тут у нас такий страшний? – усміхаючись, запитала Надя. – І чому він питає в мене про якісь подарунки?
– Наші з Олькою подарунки, мамо, від Санта Клауса! – продовжував наполягати хлопчик.
– Скоро, скоро. Чекати залишилося зовсім трохи. Вранці прокинетеся, а подарунки під ялинкою лежать і чекають моїх улюблених діток, – пообіцяла Надія Віктору.
Задзвонив телефон, і Надя, не відриваючись від приготування святкових страв, відповіла на виклик, звично затиснувши слухавку між вухом і плечем.
– Привіт, люба! І тебе з прийдешнім! Так, метушуся, стіл накриваю. Утім, як і всі зараз, – почала Надія свою розмову з колегою Раєчкою, що жила неподалік.
Приятелька почала розповідати про те, що вони з чоловіком нікуди не пішли, і святкуватимуть удома удвох.
– Оце так ! Ти ж начебто збиралася в гості до зовиці? Сама ж хвалилася на роботі нам усім нещодавно. Казала, що в них із чоловіком велика упорядкована дача, на якій сестра чоловіка збирає цього року всю рідню, – здивувалася Надя, продовжуючи нарізати овочі для салату.
– Ой, не знаю! Усе в них як завжди, через одне місце. Подзвонила сьогодні мені і сказала, що чоловіка запросив до себе начальник, і вони не можуть йому відмовити. Тож ми в прольоті опинилися, – скаржилася Раєчка.
– Я ж нічого практично й не купувала до столу. Діти дорослі, давно вже з друзями гуляють. А ми з Петром тепер будемо нудьгувати удвох.
– Так до нас приходьте. Ми раді будемо, – запросила колегу Надя. – Посидимо всі разом у нас. Весело буде.
– Ну, спасибі за запрошення. Може, і заглянемо після дванадцятої. Подивимося, який настрій буде. А то, може, зустрінемо Новий рік та спати завалимося. І таке може трапитися.
Надя відключилася і продовжила накривати святковий стіл. Незабаром додому повернувся Геннадій. Він був рум’яним з морозу і якимось надмірно веселим, наче йому на вулиці щойно пообіцяли, що він виграє в лотерею мільйон.
– Усе придбав, як просила! – з порога закричав він. – Ще й тортик прикупив. Хоч ти й спекла свій фірмовий, але я не зміг відмовитися – такий він гарний стояв на вітрині в сусідньому кафе. Прямо на мене дивився! І мандаринів ще. Люблю я їх!
– Ну й молодець, що купив. Усе з’їмо, – забираючи в чоловіка пакети, відповіла Надя.
Геннадій знову сів перед телевізором, діти гралися біля ялинки, а Надя завершувала підготовку святкового столу.
Сіли вже ближче до одинадцятої.
– Ну, що, любий, відкрий нам із тобою ігристого, чи що, – запропонувала з усмішкою Надя, яка заради свята вбралася в гарну блискучу сукню, куплену нею нещодавно для новорічного корпоративу.
– А й відкрию! І подаруночок тобі подарую, – з усмішкою відповів Геннадій. – Я ж тебе ще не привітав із Новим роком.
– Та ну? Подарунок? Оце так сюрприз! Ну давай, подивимося, що ти мені приготував, – підбадьорилася Надія.
Геннадій відкоркував пляшку і розливши напій у красиві фужери, дістав із кишені штанів маленьку коробочку.
– Та годі! – не повірила дружина. – Невже це ті сережки, про які я тобі говорила?
– Так, це вони, Надю. Носи із задоволенням. З прийдешнім тебе! – при цих словах гордий і задоволений собою чоловік обійняв Надію.
– Ну спасибі! Ось поважив ти мене! – дружина відкрила коробочку і тут же приміряла невеликі сережки з блакитним камінчиком, про які мріяла останні кілька місяців.
Після дванадцятої Надія вирішила вкласти дітей спати, а потім вже удвох із чоловіком продовжити зустріч Нового року. Вона повела сина і доньку, які хникали, до спальні, де все ж таки запхала дітей, які спали на ходу, у свої ліжечка.
Вийшовши з дитячої, Надія відкрила верхню шухляду шафи, куди кілька днів тому сховала подарунки для дітлахів. Потрібно покласти їх під ялинку, адже завтра рано вранці, поки батьки ще спатимуть, діти обов’язково перевірять, згадав про них Санта чи ні.
– Ну де ти там? Давай уже сідай, я чекаю, – нетерпляче покликав дружину Геннадій.
– Та йду, йду. Куди нам поспішати? Уся ніч попереду, – радісно відповіла Надія, ще раз із задоволенням глянувши на себе в дзеркало й оцінивши новорічний подарунок чоловіка.
Раптом пролунав дзвінок у двері.
– Ой, це, напевно, Рая з чоловіком. Усе-таки вирішили до нас завітати. Ну і правильно, чого їм одним сидіти у свято? Ти, Гено, відчини двері, а я курку з духовки поки дістану, – сказала Надя і побігла на кухню.
Але коли повернулася в кімнату з великою розписною тарілкою, на якій красувалася рум’яна курка, то вельми здивувалася.
Поруч із чоловіком стояла незнайома молода жінка і посміхалася нахабно господині квартири, ігноруючи водночас самого господаря, який розгублено притулився до стіни.
– А де Рая? – навіщось запитала Надія, у якої в душі почали народжуватися нехороші передчуття.
– Вітаю, мене звати Настя. А де Рая, я не знаю, – захохотіла вона. – Ви помітили, просто вірші вийшли! Ну, треба ж!
– Ви хто? – сторопіла Надія, поставивши курку на стіл.
– Я коханка вашого чоловіка. Приємно познайомитися. Ось сама прийшла до нього, раз він не спромігся мене привітати з Новим роком. Що ж ти, любий, обіцяв приїхати до мене і не приїхав? – повернувшись до Геннадія, з усмішкою запитала вона.
– Припини! Що ти верзеш? – отямився раптом Геннадій, який до цього мовчав. – Коханка! Мрійниця ти, ось хто!
– Так, а що відбувається? – почала приходити до тями Надія.
– А все відбувається – кохання, Новий рік, радість! Я ось прийшла до коханої людини, ви не проти? – нахабно продовжувала цинічна незнайомка.
– Забирайся звідси! Чого приперлася? – почав кричати Геннадій. – Надю, ти її не слухай. Вона все бреше!
– Не кричи, дітей розбудиш, – осадила чоловіка Надія, яка поки не знала, як їй реагувати на такий дивний візит.
– Геннадію, ну не женіть мене. Що, навіть ігристим не пригостиш? – усміхалася Настя. – За Новий рік. Ну і так… за зустріч і знайомство. Тим паче, що, поки їхала сюди, дуже замерзла.
– Іди, тобі кажу, безсовісна! – не заспокоювався Геннадій. – Зовсім сором втратила! І чого прив’язалася до мене? Я ж не олігарх якийсь!
– Геннадію, ну прийми вже той факт, що ми не можемо одне без одного, досить відпиратися. І дружина тебе зрозуміє, мені здається. Вона цілком адекватна жінка, – з усмішкою дивлячись на Надю, вимовила непрохана гостя.
– Он і куркою нас зараз смачною пригостить, так?
Надя набрала в легені повітря, щоб сказати все, що вона думає про нахабу і вигнати її геть зі своєї квартири. А потім уже розбиратися з невірним чоловіком. Але в цей момент провидіння послало їм нових гостей.
І якби вони не прийшли так вчасно, хто знає, чим би закінчився цей візит у чужу квартиру для Анастасії.
– О, Раєчко, привіт! Вітаю, Петро! Проходьте, – радісно вітав гостей розгублений Геннадій.
– Вітаємо, господарі! З Новим роком вас! З новим щастям! – закричали рум’яні з морозу і злегка хмільні Раїса і Петро.
Вони тримали в руках пакунки з подарунками і поспіхом усе це передавали розгубленій Надії.
А коли трохи озирнулися, то побачили, крім господарів, ще одну особу, яка була присутня в їхній квартирі.
– О, у вас гості! – здивувалася Раїса.
Але потім уважно придивилася і вигукнула:
– Боже мій! А що тут робить ця? Надю, навіщо ти впустила у свій дім цю безсовісну особу?
– Я б попросила… Раїсо, якщо не помиляюся, не знаю вашого по батькові, будьте ввічливішими в чужій квартирі! – обурилася Настя.
– Тебе забула запитати! Вказувати вона мені ще буде, – не вгамовувалася Раїса.
– Рая, хто це? Ти її знаєш, а то вона стверджує, що перебуває з моїм чоловіком у дуже тісних стосунках, – сказала засмучена Надія.
– Це хто? Зараз я тобі розповім, хто це! У фарбах розпишу, кого ти в будинок свій впустила! Геннадію, ти що, маєш із нею якісь справи? Як ти міг? Адже це ж аферюга, яких світ не бачив! – стала наступати на господаря Рая.
– Я б попросила… – Настя злегка знітилася.
– Та замовкнеш ти чи ні? – закричали на непрохану гостю Надя і Гена одночасно.
– Це ж та дівка, яка розлучила мою подругу Віру з її чоловіком. Я її добре запам’ятала! Втерлася до неї в сім’ю, ходила туди мало не щодня. А потім розлучила їх. Змусила чоловіка на розділ подати, все до останньої ложки ділив із колишньою дружиною, хоча там двоє дітей. А ця паскуда його потім кинула, залишивши без нічого …. Так? – Раїса з докором глянула на жінку.
– Ти що наговорюєш на чесних людей? – спробувала обуритися Настя. – Не знаю я ніяку Віру, а чоловіка її – тим більше!
– Ти, чи що, чесна? Ой, не можу, не сміши мене. Знаю я про твою чесність і дуже навіть добре! Так вона на цьому не заспокоїлася, Надюшо, ти уявляєш? Вирішила після цього взятися за нашого сусіда Кирила. Але там дружина спритнішою виявилася – відразу вирахувала цю аферистку шлюбну і викинула геть її зі свого життя.
– Я на тебе в суд подам за наклеп! Тобі б детективні історії писати, – не вгамовувалася непрохана гостя. – А я взагалі до Геннадія прийшла.
– А нагадай-но мені, Надюшо, що вона хоче від твого чоловіка? Того самого, що й від інших? Частину цієї квартири та іншого майна забрати собі після того, як він усе з тобою поділить, так? – не без сарказму запитала Раїса.
– Я навіть не знаю. Прийшла ось нахабно, вимагає ігристого. Каже, що Геннадій її забув привітати зі святом, – описала ситуацію Надія.
– Гена друже, хто це? – запитала смілива від прийнятого нещодавно Раїса.
– Так, розкажи нам, що в тебе з нею? – зажадала дружина у Геннадія.
– Та нічого, клянуся! Працює вона в нас у їдальні. На корпоративі тиждень тому пристала, проходу не давала. Каже, що закохана в мене вже давно. Усе погляди кидала після святкового застілля. А потім узагалі видала, що кинула заради мене чоловіка, який її кохає.
Адресу нашу десь роздобула і приперлася. А чого приперлася? Хто її сюди кликав? Не потрібна вона мені, я дружину кохаю! – ображено видав Геннадій.
– Гена, як ти можеш? Я ж повірила тобі! Душу свою відкрила, та й ти теж відповідав мені взаємністю, – здивовано і зі сльозами в очах, промовила Настя.
– Так, мовчати! – крикнула Раїса. – Не вистачало нам ще твої викрутаси тут споглядати! А ну забирайся звідс, поки ми поліцію не викликали!
Непроханій гості довелося покинути квартиру Геннадія і Надії, де продовжилися веселощі, але вже без сторонніх людей.
А після свята Надія все-таки з пристрастю провела допит чоловіка і перевірила в телефоні всі його дзвінки та листування.
– Дивись. Я тобі не Віра якась, ділити з тобою нічого не буду. Вилетиш звідси як пробка, в одних трусах! Зрозумів мене? – пригрозила Надя чоловікові.
– Зрозумів, – полегшено видихнув він.
